На прикладі однієї справи, історії одного підзахисного, що його було звинувачено в закінченому замаху на вбивство, адвокат Леонід Шалімов розповідає про те, що на попередніх судимостях людини наше слідство звикло базувати справу. Про те, що одному адвокату доводиться протистояти як мінімум десяти особам з боку прокуратури. Про те, що насильством слідства вже нікого не здивуєш, про те, як насильство та залякування використовують як тиск на свідків. Про те, як у 99,9 % отримуєш відписки на скарги щодо неправомірних дій на рівні слідства від посадових осіб, що мають ставати на захист прав людини, і в який спосіб можна протистояти цій практиці. Та про те, на яку сатисфакцію від завданої шкоди може реально розраховувати виправдана людина.
Вітаю слухачів «Громадського радіо». В ефірі «Ген справедливості» – програма, котра розкриває питання доступу до правосуддя і функціонування системи безоплатної правової допомоги. З вами Лариса Денисенко. Сьогодні ми будемо говорити про чергового клієнта, чергову живу історію. З етичних міркувань, прізвище клієнта буде змінено, ми його будемо звати Олександр Кравчук. Я вітаю в студії його адвоката Леоніда Шалімова.
Давайте одразу перейдемо до того, стосовно фабули самої справи. Що сталося з вашим клієнтом, стосовно чого, взагалі, почалося провадження до нього, в чому він був звинувачений, як довго вся ця історія тривала з ним: Історія затримання, історія, фактично, обмеження свободи.
Леонід Шалімов : Мій підзахисний був затриманий 23.01.2014 року. Був затриманий співробітниками райвідділку, і був затриманий за підозрою у вчиненні злочину, надзвичайно тяжкого – це замах на вбивство. Причому не просто замах на вбивство, а закінчений замах на вбивство.
Лариса Денисенко: Можете пояснити для слухачів різницю.
Леонід Шалімов: Це, скажімо, закінчений замах на вбивство – це коли всі дії були доведені до кінця, але з причини, які не залежали від волі самого підозрюваного, скажімо, вбивство не відбулося. Затриманий він був не в момент самого скоєнню кримінального правопорушення, а вже через декілька днів, бо до цього він був затриманий з іншою групою осіб.
Один з цієї групи осіб був затриманий, був, навіть, припроваджений до ІТТ, тобто до ізолятора тимчасового тримання, а потім слідство дійшло висновку, що підозрюватися має не ця особа, яка затримана, а вже мій підзахисний. Тому йому передзвонили і попросили з’явитися у райвідділок з передачою для попереднього затриманого, і коли він з’явився, то його там і затримали. Далі все відбувалося у звичайному порядку.
Був викликаний адвокат системи безоплатної правової допомоги, і відбувалися певні процесуальні дії, до них відносяться і допит і тому подібне. Адвоката викликали не своєчасно, адвокат приїхав через декілька годин, бо співробітники райвідділку повідомили не вчасно, і в цей час поки не було адвоката, співробітник райвідділку намагалися отримати від мого підзахисного різну інформацію у вигляді пояснень, які він мав підписати.
Лариса Денисенко: Він себе обмовляв?
Леонід Шалімов: Я вам відверто скажу, що у зв’язку із застосуванням фізичного впливу, він мусив себе обмовити. Це не поодинокий випадок у нашій правовій системі, я до цього уже звик. Але цікава річ полягає в тому, що коли я вже прибув до райвідділку, то вже було 11 годин вечора. І співробітники продовжували його допитувати вже у моїй присутності, незважаючи на те, що новий процесуальний кодекс забороняє допити після 24-ї години.
І під час допиту на мобільний телефон слідчого дзвонила якась особа, слідчий передавав моєму підзахисному телефон для розмови. Знаючи те, як відносяться в наших райвідділках до захисників, то я одразу вибрав спокійний метод захисту, фіксування всіх порушень, які відбуваються під час процесу на попередньому слідстві для того, щоб потім це використати в суді першої інстанції. Я не відреагував на ці дзвінки, їх там було декілька. Потім, під час мого спілкування з підзахисним, пізніше в слідчому ізоляторі, він мені повідомив, хто йому дзвонив на мобільний телефон.
Цією особою був інший слідчий, який попередньо його допитував у відсутності мене, тобто захисника. І під час цієї телефонної розмови він погрожував йому, що якщо ти не будеш давати тих показів, які ми від тебе вимагаємо, то, звичайно, твоє життя буде надзвичайно ускладнене, і більше того, я повернуся зараз до РУВД і буде тебе «ламати» до рання. Малося на увазі застосовувати фізичну силу.
Лариса Денисенко: Пане Леоніде, мені цікаво, як вони реагують, от власне слідство, коли ви зауважуєте стосовно того, що час вже нічний і час вже перевищує всі встановлені процесуальним кодексом ліміти. Як вони реагують на це? Тобто, вони кажуть, що це в інтересах слідства?
Леонід Шалімов: Я вам скажу, що здебільшого вони ніяк не реагують, тобто слідчі роблять свою справу, і роблять її так, як вони собі це уявляють. А праця адвоката в момент затримання, і в момент попереднього слідства полягає у тому, щоб зібрати якомога більше доказів неправомірної поведінки або методів чи способів, тим щоб потім з цими питаннями звернутися до суду. Навіть не до прокуратури. Тому що, знову ж, з мого досвіду протягом 2 років праці в системі безоплатної вторинної допомоги, я однозначно, прийшов до висновку, і це підтверджено фактами життя, що прокуратура теж не реагує на такі заяві адвокатів, навіть на письмові заяві.
Більше того, пробував я застосовувати звернення до офіційних органів, а саме до Президента, до правових комітетів Верховної Ради, до уповноваженого ВР з прав людини, навіть підзахисні писали листи до голів суду або 1-ї інстанції, або Верховного суду з тим, щоб звернути увагу на неправомірні дії на нижчому рівні слідства, але це все закінчувалося в 99.9% простою відпискою. Тому, взяти на себе обов’язок і увійти у відкритий конфлікт на попередньому слідстві – це означає одразу програти справу. Тому що не збереш відповідних документів, фактів, вони їх приховають, вони вміють це робити. Тому потрібно просто це спостерігати і фіксувати.
І в даному випадку така ж сама була ситуація. Хоча і вночі проводять допит, хоча під час допиту втручаються сторонні особи, які за кримінально-процесуальним кодексом мають бути внесені в протокол, на це в більшості випадків ніхто не звертає увагу. І у даному випадку я теж фіксував ці порушення, а потім вони вже знайшли свої відображення в боротьбі за цього клієнта під час судових засідань. Тобто, звернення до слідства, звернення до прокурорів не створюють жодних результатів. Можна звернутися тільки до суду.
Я нікого не здивую з тим, що наша судова система потребує оновлення. Дуже багато суддів, яким уже потрібно йти на пенсію, взагалі зняти з себе цю назву судді. Але, якби воно не було, серед 9 тисяч суддів України, є багато суддів, які відносяться до своєї справи відповідально. І моєму підзахисному випала щаслива нагода стикнутися з колегію суддів, які дуже відповідально підішли до розгляду цієї справи. Це були 3 молоді жінки-судді, які і витратили багато часу на цей розгляд, бо вони були у зв’язку з проблемами адміністрування розкладів в судах роботи колегії, то сам процес розтягується на довгий час. Незважаючи на це все, вони прийняли справедливе рішення, але перед тим вони пересвідчились в тому, що всі факти, які були викладені стороною захисту, мали місце і мали в дійсності своє обґрунтування. Доказом цього є сам вирок, який зараз лежить на столі переді мною на 10 сторінках.
Цей вирок, починаючи з 2-ї сторінки – це є обґрунтування того, що покладено у виправдовуваний вирок. Тобто, ці судді розглянули справу не тільки повністю, а вони її розглянули глибоко і вони її в дійсності обґрунтували. Чого вимагає і новий Кримінально-процесуальний Кодекс, в якому написано, що суддя приймає рішення за власним переконанням. Це переконання вони змогли також обґрунтувати і в своєму вироку. Я, маючи нагоду, хотів би озвучити їхні прізвища – це суддя Жмуть, Почупайло і Оздоба. Маючи нагоду, я хочу подякувати цим молодим, але розумним і надзвичайно обізнаним у кримінальному праві жінкам, які прийняли правильне рішення.
Лариса Денисенко: Дякую, пане Леоніде. Я нагадую нашим радіослухачам, що в ефірі Громадського радіо «Ген справедливості» з Ларисою Денисенко. І сьогодні про долю клієнта розповідає адвокат системи безоплатної правової допомоги Шалімов Леонід. Леоніде, На чому грунтувала свої обвинувачення прокуратура, яку доказову базу мали, коли представляли своє обвинувачення перед судом?
Леонід Шалімов: Справа в тому, що прокуратура приходить в суд з обвинувальним актом. До нього додається список матеріалів. Це все з чим приходить прокуратура на сьогоднішній день в суд. Але дивна річ, яка склалася з прийняттям нового кримінально-процесуального кодексу, має на сьогоднішній день існування в нашому суспільстві. І ця дивна річ полягає в тому, що перед тим, як прокуратура приходить до суду, в слідстві працює ціла група слідчих. У мене були випадки, коли ввесь слідчий відділ працювали по окремій справі.
Як правило, сьогодні по справі працює 3-5 слідчих. До них підключається група прокурорів – це, як правило, до 5 прокурорів. Тобто, приносить і реєструє в суді обвинувальний акт один із прокурорів. Дивна річ, що це не є той, хто призначений старшим групи прокурорів. В такій ситуації, коли 10 осіб, якнайменше, працюють по певній справі і приносять певний документ в суд, то виникає питання, чому ж тоді всього 1 захисник захищає особу, коли 10 обвинувачують цю особу.
Перечитавши безліч обвинувальних актів, які були оголошені моїм підзахисним в системі безоплатної правової допомоги за весь цей період моєї роботи в цій системі, мені довелося стикатися тільки з однією проблемою: в обвинувальному акті висувається попередні судимості особи. Тобто, якщо був попередньо судимий, розмов уже нема, ця особа обвинувачується і нема питань у прокуратури, що він не скоїв цього кримінального правопорушення.
Більше того, обвинувачення часами базується на тому, що особа була попередньо судима і пишуть, що на шлях виправлення не став і висновків для себе не зробив. Новий Кримінально – процесуальний кодекс вимагає за статтею 88 від слідства взагалі залишити це питання на розгляд в суді, тому що тільки з’ясувавши всі проблеми, виступаючи в дебатах, прокурор може звертатися з приводу якогось конкретного покарання, і обґрунтовувати це покарання тим, що особа уже мала судимості.
Лариса Денисенко: Я хочу нагадати, що Європейський суд з прав людини, наприклад, цю підставу, про яку ми говорили, взагалі відмітає основу, котра може лежати в обвинуваченому акті. Це не є підстава людину одразу визнавати приреченою.
Леонід Шалімов: Ця проблема існує не тільки в нашому кримінально-процесуальному кодексі, вона також торкається матеріальної частини кримінального права, Кримінального Кодексу України. Є розділ «Судимість». На цих судимостях базується вся діяльність слідчих органів і діяльність прокуратури. Хочу зауважити, що в дійсності цей інститут право судимості, він існує також і в багатьох інших країнах. Він існує і в європейських країнах, але в розвинутих країнах, про які ми говоримо, наприклад нашого європейського рівня, цього інституту як такого нема. Там в дійсності ведеться облік осіб, які відбували покарання. Це теж враховується судом при скоєнні нових злочинів, але на цьому не базується ввесь процес.
В моєму випадку щодо конкретної особи, про яку ми зараз говоримо, слідство і прокуратура виходили з того, що він мав судимості. Хочу зауважити, що судимості не відносились до дій, які були б направлені на вбивство, тобто не пов’язані з насильством. Там був випадок, пов’язаний з наркотиками, там був випадок, пов’язаний із замахом на крадіжку, але насильницьких злочинів ніколи мій підзахисний не скоював. У зв’язку з тим, що прокуратура і слідство працює на базі судимостей, вони в даному випадку поклали цю інформацію в основу обвинувачення. Більше того, вони використали цю інформацію проти нашого громадянина України, використали в небезпечний спосіб, як на мене, тому що спочатку вони затримали кількох осіб, потім припровадили до ІТТ, а потім викликали мого підзахисного через декілька днів.
Чому? Бо за цей час вони перевірили через базу, що він був судимий і прийшли до висновку, що це він, бо був судимий. Більше того, його буде легше притягнути до кримінальної відповідальності, бо якщо судимий, то і наслідки в разі засудження будуть більш тяжчі. От ця проблема, скажімо, в системі кримінального права вона має своїм наслідком і вироки, які ми маємо на сьогодні в Україні. У нас дуже мало виправдовувальних вироків, і за останній рік, наскільки я знаю, це 164 вироки. А виправдовувальних вироків щодо кримінальних правопорушень, пов’язаних з насильством, а саме, наприклад, вбивство або замах на вбивство, то в таких вироків просто немає. Це може і є перший випадок, коли в нас в Україні виправдальний вирок.
Лариса Денисенко: Наскільки мені відомо, там були ще маніпулятивні технології стосовно свідків. Ви можете згадати, в чому вони полягали і, як ви власне це розбували під час судового розгляду?
Леонід Шалімов: Дуже часто, в дійсності у 70-90% випадків захисту під час судового розгляду, я наприклад, я не притягаю на суд свідків сторони захисту. Чому? Тому що, як правило, прокуратура в реєстрі перелічує всіх своїх свідків, а їх там може бути і 10. Більше того, як правило 2/3 цих свідків нічого підтвердити не можуть. В даному випадку була таж сама історія. Допитали всіх попередньо затриманих і потім їх перелічили в реєстрі як можливих свідків скоєння кримінального правопорушення. Що ви думаєте?
Одного з свідків допроситися прийти в суд прокуратура не могла протягом більше року. Судді застосовували всі способи приводу, допитати цю особу, і вони закінчувались тим, що особа не тільки не з’являлася, особа переховувалася протягом цілого року. В кінці кінців вона сама прийшла. Це була жінка, одна з 4 затриманих, вона виступила як свідок, і вона прийшовши на засідання сказала, що переховувалася, бо боїться нашу міліцію. Бо під час допиту у РУВД її катували. Виникає питання, як може статися так, щоб у нашому суспільстві з насильством ставилися до свідків жіночої статі. Я, може, десь і змирився з тим, що б’ють чоловіків, при затриманні і при вибиванні з них показів. Не один раз стикався з цим, документував це, звертався з цим до прокуратури і до громадськості.
Я навіть уже звик до того, що в нашому суспільстві при затриманні неповнолітніх піддають катуванням, але я не можу змиритись з тим, що такі самі методи чоловіки, які працюють в органах внутрішніх справ застосовують до жінок, що вони потім тікають і переховуються. І ця жінка прийшла і сказала, що під час допиту, вона давала ті покази, які хотіло слідство, бо в інакшому випадку чим би її життя закінчилося. А потім переховувалася, бо слідство на не ї намагалося тиснути. Щодо самого судового розгляду, хочу підкреслити, що часами не можна захисту притягати до суду свідків, бо ті свідки, які представлені прокуратурою, вони здебільшого свідчать проти самої прокуратури. Чому так сталося? Причини криються в самому матеріальному праві, коли особа сьогодні може бути свідком, а завтра підозрюваним. Це питання, пов’язані на сьогоднішній день з недолугістю законодавчих актів системи кримінального права.
Ці недолугі статті, які і сьогодні існують в нашому Кримінальному Кодексі, який на 80% зберіг в собі систему Радянського Кримінального права, вони приводять до того, що в нашій державі тільки 164 виправдовуваних вирока. Зауважу, що протягом року наша судова система розглядає 800 тисяч кримінальних проваджень, і це співвідношення будь-якому навіть не правознавцю… Отже, десь якісь проблеми. Вони дійсно є і вони пов’язані з нашим Кримінальним Кодексом. В Кримінальному Кодексі існує тільки 200 статей, за якими покаранням є штраф. З іншого боку, в Кримінальному Кодексі 699 санкцій, пов’язані з позбавленням волі. В нашому Кримінальному Кодексі ми маємо 12 покарань.
В цих 3 березах розібратися не може ніхто, тим більше суддя, який на сьогодні має навантаження більше під 100 протягом місяця, то, звичайно, він займатися цією кримінальною арифметикою не може. Тому роблять як: заглянули, статтю побачили, хоча стаття і передбачає, наприклад, 2 санкції, або 4, штраф, арешт. Суддя, як правило, вибирає не середнє, а найтяжке – позбавлення волі. А, якщо дивитися на позбавлення волі, то 70% наших санкцій знаходяться в рамках 5 років позбавлення волі, того нема ніде в Європі. Ну, маємо, що маємо.
Лариса Денисенко: Пане Леоніде, власне, я вас вітаю і вашого клієнта з тим, що вирок був виправданим, і це дійсно дуже тяжкий злочин, і дякувати Богу, що є ще судді в системі, котрі розуміються і на правопорушеннях, і на порушеннях матеріального права. А що далі? Ви на цьому зупиняєтесь чи будете подавати заяву до Європейського Суду з прав людини, можливо, вимагати компенсацію від слідства за спричинену шкоду клієнтові?
Леонід Шалімов: Мій підзахисний був дуже щасливий опинитися на волі. Коли його звільняли, то у нього були сльози на очах. Пройшов деякий час і він звернувся до мене з таким самим питанням. Але, щоби я йому порадив, чи добиватися відшкодування матеріальної чи моральної шкоди, чи добиватися відшкодування шкоди від Європейського Суду. Я йому порадив відпочити і прийти в себе. Буквально через пару днів після його звільнення в залі судового засідання, у нього був інфаркт. Розмову з цього приводу ми продовжили пізніше. І я йому навів факти з реалій нашого правового життя.
За законом, особа, яка перебувала незаконно в СІЗО має право на відшкодування матеріальної шкоди 1 мінімум заробітної плати. За місяць перебування, а він пробув так близько року. З цього приводу можна було б і поборотися. В результаті по сплину часу юридичної боротьби аж на рівні Вищого суду, то мільйон перетворюється часами і у 50 тисяч. Ці питання я окремо вивчав і продовжую вивчати, і практика в нашій країні така, що у першій інстанції можна добитися компенсації на мільйон, а в апіляції це закінчується 10-15 тисячами. Виправдовувальний вирок, наприклад цей, буде оплачений адвокату десь 10 тисяч гривень , що хоча і на 14 місяців це не багато, але це достойна праця.
І друге, не потрібно вводити свого підзахисного великими цифрами, яких не можна добитися. І в цьому випадку треба бути відвертим до свого підзахисного, і вказувати йому що може бути важливо через деякий час, чи доб’ємося и того результату. Коли я приступав до цієї справи, як безоплатний адвокат, то всі тонкощі правової позиції я обговорював з моїм підзахисним, я його готував до всіх допитів в судовому засіданні, я його готував до виступів у судових дебатах, я його готував і до останнього слова. І якщо я працюючи з людиною, віддаю в цій роботі не тільки юридичні знання, але і душу. Повірте, що протягом 14 місяці і мій підзахисний зривався, було 2 засідання, коли він кричав в залі суду. То, якщо протягом довгого часу, працюючи з людиною, вкладаючи душу в неї, чому треба їй брехати з приводу того, що вона потім отримає якусь компенсацію.
Лариса Денисенко: Дякую , пане Леоніде, ми закінчуємо нашу програму. Я нагадую, сьогодні історію свого клієнта в рамках програми «Ген справедливості» представляв адвокат системи безоплатної Леонід Шалімов.
Ця радіопрограма створена за фінансової підтримки Уряду Канади у рамках проекту «Доступна та якісна правова допомога в Україні. Погляди представлені у цій програмі є особистими думками учасників програми, і не обов’язково відповідають позиції проекту «Доступна та якісна правова допомога в Україні», Канадського бюро міжнародної освіти або Уряду Канади.
