З якими проявами гендерної дискримінації стикаються юристки та юристи?

На жаль, в Україні досі поширені гендерні стереотипи, зокрема, у робочому середовищі. Першим кроком до створення нетоксичної атмосфери на роботі є гендерно-чутлива комунікація: спілкування вільне від упередження, сексизму та дискримінації.

В українському законодавстві існують правові документи, які мають урівнювати права чоловіків та жінок. Наприклад, закон «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків». Окрім того, наша держава ратифікувала Конвенцію ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації стосовно жінок вже майже 30 тому.

Тамара Бугаєць, керівниця власного адвокатського бюро, випускниця програми професійного розвитку “Адвокат майбутнього” розповідає, що наявні законодавчі норми на практиці можуть бути не надто дієвими.

“Для забезпечення гендерної рівності основні правові акти, які мають це впроваджувати, залишаються гендерно сліпими. Оскільки багато чого задекларовано на загальному рівні, на рівні долучення до міжнародних документів. Однак, на мій погляд,  це носить поки що декларативний характер”, – вважає Тамара Бугаєць.

Тетяна Черниш, членкиня громадської організації “ЮрФем”, яка займається самостійною адвокатською діяльністю та співпрацює з Криворізьким центром безоплатної правової допомоги розповідає, що попри законодавчі норми у її практиці траплялися випадки дискримінації жінок роботодавцями, які набували форми грубого порушенням трудових прав:

“В усіх конкурсах (на посаду – ред.) моя клієнтка набрала найбільшу кількість балів, при цьому у призначенні на посаду заступника керівника підприємства їй було прямо відмовлено у зв’язку з тим, що вона жінка, а керівник бажає, щоб його заступником був саме чоловік”

Проблемою українського законодавства у питанні гендерної чутливості іноді може бути саме формулювання положень. Адже воно вже підштовхує нас на стереотипне ставлення до однієї зі статей, вважає Тамара Бугаєць. Як от стаття 186-1 Кодексу законів про працю, що передбачає  гарантії для батьків, які виховують дітей без матері: 

“Все одно тут є прив’язка “дитина-мати”. Те з чим ми стикаємося, це певна установка, ніби виховання дітей – це більше жіноча відповідальність”

Згідно з положенням цієї статті, чоловік, що виховує дітей без матері має право на відпустку по догляду за дитиною. Юристка Бугаєць розповідає, що чоловік у “декреті” також наражається на велику порцію дискримінації, зокрема, на роботі.

“Чоловік, який хоче піти у декретну відпустку також стикається з певною долею дискримінації. Наприклад, в одному суді мого міста чоловік-суддя пішов у відпустку, взяв декретну відпустку. Коли в кулуарних колах порушується тема щодо декретних відпусток, згадується такий приклад, як суддя пішов у декретну відпустку. Згадується, з певним жартом”

Можемо сказати, що стереотипне уявлення ролей чоловіка і жінки на практиці обертаються проявами сексизму щодо жінок та підтримують токсичні маскулінні вимоги до чоловіків.

Звичним прикрим атрибутом роботи жінки у юриспруденції є упередженість щодо тематики справ, якими повинна займатися жінка. Адвокатка Бугаєць зазначає, що у роботі вона також стикалася з необ’єктивною стереотипною реакцією на сферу її  професійних зацікавлень. 

“Коли ти говориш, що у практиці були кримінальні справи, зокрема вбивство, то я вже відчувала, що деякі співрозмовники могли і неоднозначно ставитись до цього. Вважається, що це тяжка категорія справ і краще для жінки цим не займатися”, – розповідає адвокатка.

Пані Тамара також зазначає, що подекуди працівники державних органів дозволяють собі озвучувати дискримінаційні фрази щодо клієнток-жінок:

“Сфера моєї спеціалізації, тих справ, які я веду, як адвокатка – це справи, пов’язані з сімейним законодавством, справи домашнього насильства. І безумовно, якщо ми говоримо про справи домашнього насильства, тут нема де дітись від цих стереотипів. Я їх чую щоденно від уповноважених представників з різних структур, як жінок, так і чоловіків. “Якби хотіла – то пішла би”, “Напевно, сама хотіла, щоб до неї так ставилися або чинили насильство”, “Чого вона хотіла, куди дивились очі, коли одружувалися”

За підсумками 2018 року дослідження індексу гендерного розриву, Україна посідає 65-те місце зі 149 країн світу (роком раніше – 61-ше місце зі 144 країн). Це пояснюється тим, що у нашій країні дуже низький відсоток представництва жінок у політиці та у сфері керівництва і прийняття рішень.

Адвокатка Черниш відзначає, що у місцях її роботи, порівняно з попередніми роками існує позитивна тенденція щодо кількості жінок, які там працюють, проте вказує, що керівництво найвищої ланки все ж займають чоловіки:

“На сьогоднішній день у суді налічується 5 суддів, з них Голова суду — жінка, чоловіків двоє і три жінки виконують повноваження суддів. Що стосується правоохоронних органів, якщо, наприклад у 2002 році на кількість 100 осіб було всього 2 жінки, то зараз на ту саму кількість 100 осіб уже більше 20 жінок. Знову ж таки, частіше саме жінки обіймають керівні посади. Можливо, не керівника підприємства, але керівниками відділу, підрозділу жінки стають все частіше”

На думку пані Тетяни, встановлення гендерного балансу на робочих місцях залежить від обох статей. І чоловіки, і жінки мають докладати зусилля для цього.

“Я все ж таки пов’язую це з тим, що жінки розуміють свої можливості, реалізують свої можливості. З іншого боку, (важлива – ред.) робота чоловіків над собою, над їхнім сприйняттям, тому що жінка має повноцінне право бути їхньою повноправною колегою”,  – каже Тетяна Черниш. 

Водночас адвокатка Тамара Бугаєць вважає, що змінювати стереотипну свідомість в українському суспільстві потрібно ще змалечку. За умови вільного від сексизму виховання, питання гендерно-нейтральної комунікації вирішиться автоматично:

“Це треба змінювати систематично, починаючи з народження наших дітей, робити акцент на навчання у тих же дитячих садочках, школах, далі – у вищих навчальних закладах, в тому числі, з юридичним профілем. Я – мама чотирирічного хлопчика, я чую на дитячих майданчиках “Оце дівчачі іграшки, оце хлопчачі іграшки”, наприклад. А потім діє (цей поділ – ред.)“це для дівчинки, це – для хлопчика, це поведінка для дівчинки, це поведінка для хлопчика, а це для дівчинки, це професія для дівчинки, а це професія для хлопчика”. 

В Україні вже існують проекти, які займаються питанням гендерно-нейтральної комунікації. Наприклад, проект “Повага. Кампанія проти сексизму” регулярно публікує сексистські та дискримінаційні висловлювання публічних осіб з поясненнями, які формулювання некоректні та чому вони порушують права тієї чи іншої статі.

Оля Русіна, Оксана Баніт, Київ, Громадське радіо

Ілюстрація: ar.volyn.ua