Здоров'я жінки крізь призму медреформи

В сімнадцятій програмі циклу Гену справедливості  екс-заступниця в.о. міністерки охорони здоров`я Уляни Супрун, гінекологиня та голова правління ГО «Медичний проектний центр» Оксана Сивак розповідає про права пацієнтки та про те як змінюється система охорони здоров`я, як реагувати на некоректні вислови та незрозумілі пояснення лікарів та лікарок, як реагувати на сексуальні домагання та боді-шеймінг, дискримінуючу лексику з боку медичного персоналу.

Оксана Сивак: На рівні надання медичної допомоги у медицині існує гендерна рівність. «Швидка» однаково виїжджає, як до жінок, так і до чоловіків.

Лариса Денисенко: Що змінилося у доступі до медичних послуг? Багато людей сприймають медреформу панічно, абстрактно і ніхто, насправді, здебільшого не заглиблюється в те, що відбувається.

Оксана Сивак: Люди завжди бояться нового і невідомого, тому така реакція – виправдана.

Станом на сьогодні реформа зачіпає лише первинну медичну допомогу. Тобто, на рівні сімейного лікаря, педіатра.

Мета реформи – наблизити лікаря до пацієнта

Кожна людина, у даному випадку – жінка, має знати свого лікаря. Де він перебуває, як і куди до нього телефонувати, щоб звернутися за допомогою. Якщо раніше лікаря обирали за принципом прописки, то тепер жінка має право мати того лікаря, якого хоче. Близько біля дому чи в іншому місці – немає значення.

Щоб мати свого лікаря з ним потрібно підписати декларацію. Це зафіксує, що жінка хоче отримувати допомогу саме від нього. 

Якщо людина не має на прикметі лікаря, то раджу запитати у друзів, знайомих чи обрати найближчий до свого місця проживання медзаклад і вже там поцікавитися щодо лікаря.

Людина має право змінити лікаря, якщо є така потреба.

До 2020 року кожен громадянин та громадянка України мають обрати собі лікаря. Поки не обрали допомога, звісно, все одно надаватиметься.

Лариса Денисенко: Які послуги будуть безоплатними, а за що доведеться платити?

Оксана Сивак: По тих нормах, які вже готові, говоримо про те, що за наказом МОЗ первинна медична допомога буде надаватися безкоштовно. Це стосуватиметься профілактичних оглядів, деяких аналізів і візитів пацієнта. Якщо потрібен інший спеціаліст, то сімейний лікар має направити на другий рівень медичної допомоги.

Лариса Денисенко: Якщо говорити про роботу лікаря з дитиною, то часто просять, щоб з дитиною йшла мама. І не зовсім не розуміють, коли приходить тато. І навіть, коли приходяться обидва з батьків, то все одно із питаннями звертаються до мами. Чому тиражується таке ставлення? Чи працює система з тим, аби гендерно корегувати поведінку лікарів та лікарок, що тато теж має право знати і до нього варто звертатися.

Оксана Сивак: Так, таке є, але це змінюється. Більше це, мабуть, навіть залежить від стосунків у сім’ї і довіри чоловікам. Це не можна змінити на законодавчому рівні, адже це обов’язки обох батьків. Тому тут все залежить від ставлення у сім’ї.

Лариса Денисенко: Коли людина потрапляє до лікарні, то про що вона має право запитувати, які відповіді має право почути і яку інформацію стосовно пацієнтки лікар або лікарка не мають право розголошувати?

Оксана Сивак: Пацієнтка має право знати про своє здоров’я усе, що вважає за потрібне. При поступленні потрібно підписувати інформовану згоду, доти лікар не має права нічого робити. У цій згоді прописано усе, на що має право пацієнтка.

Інформацію про стан пацієнтки з її дозволу можуть отримувати рідні.

Лікар зобов’язаний сказати кожному пацієнту та кожній пацієнтці діагноз, курс лікування, передбачувані можливі результати. Він має пояснити кожну процедуру, яку проводить і кожні ліки, які призначає.

Лариса Денисенко: Коли і в який спосіб треба давати розуміти лікарю чи лікарці, мовляв, я не зовсім зрозуміла, поясніть, будь ласка, про препарат. І чи зобов’язані лікарі це пояснювати?

Оксана Сивак: Лікар зобов’язаний пояснити все від початку до кінця і переконатися, що пацієнтка зрозуміла. При важких діагнозах часто лікарі розраховують на підтримку родичів пацієнтів. Звісно, до цього готують в інститутах, але все одно інформацію потрібно вміти доносити.

За новими правилами сімейний лікар буде мати до 2000 пацієнтів і має їх знати. У цьому і одна з цілей реформи: аби пацієнт і лікар розуміли одне одного, і довіряли одне одному. Лікар зобов’язаний переконатися, що пацієнт зрозумів усе, що йому треба знати.

Лариса Денисенко: Чи можемо ми просити, аби усі знімки, результати аналізів і т.д. нам скидали, наприклад, на флешку?

Оксана Сивак: Так, звісно. Адже це персональні дані.

Лариса Денисенко: Що означає «лікарська таємниця»?

Оксана Сивак: Це – вся інформація про стан пацієнта, яка може бути доступна лише тому медперсоналу, який працює з конкретною людиною. Ці відомості не передаються третім, недолученим до лікуванням, особам і іншим недотичним людям.

Лариса Денисенко: Якщо все ж цю таємницю розкривають, то як і де оскаржувати подібні дії лікаря?

Оксана Сивак: Як правило, це – позов до суду. Якщо ситуація не розв’язується у межах лікарні, то потрібно розглядати її на наявність кримінального злочину. Коли Національна агенція здоров’я запрацює, то скарги буде займатися саме вона.

Лариса Денисенко: Якщо пропонують ліки, які є очевидно дорожчими, ніж подібні з однією і тією діючою речовиною, то що робити?

Оксана Сивак: Лікар має право призначити препарат по діючій речовині. За програмою «Доступні ліки» вибрані найдешевші ліки, які використовуються при захворюваннях. Там можна обирати препарати саме по діючій речовині. Часто пацієнти просять призначати не українського чи індійського виробника, а іншого. Але лікар має переконатися, що потрібна діюча речовина збережена.

Лариса Денисенко: Щодо ставлення лікарів та лікарок до свої пацієнток. Наскільки поширеним є явище упередженої поведінки?

Оксана Сивак: Про рівень лікарні говорить рівень лікарів. Зараз уже існує багато тренінгів про те, як  правильно поводитися з пацієнтами.

Завдання лікаря – лікувати

Він не має права давати поради, які не стосуються здоров’я жінки, а стосуються способу поведінки, життя тощо. Жінки мають відстоювати свої права і зупиняти некоректну поведінку. Якщо цього зробити неможливо, то треба йти до керівництва і писати скаргу.

Медицина – для пацієнта і навколо пацієнта. Треба старатися переводити увагу на себе і задавати ті запитання, які вас цікавлять.

Керівництво самих лікарень має проводити тренінги етичності та деонтології.

Хороших лікарів багато. Але часто і вони бувають розмовляють з хамством. Тому не треба терпіти, а треба боротися за свої права.

Чомусь у пацієнток буває іноді страх, що якщо вони будуть щось заперечувати чи задавати багато запитань, то, можливо, лікар зробить щось не так. Якщо є такий страх, то потрібно змінити лікаря. Професійний лікар ніколи не зробить того, чого робити не потрібно. Поведінка пацієнтів не впливає на професійність лікаря.

Лариса Денисенко: Щодо приватного простору дитини-дівчинки та педіатра-чоловіка: наскільки мама має бути присутньою при огляді? Як пояснити дитині, що лікар має право оглядати, а якщо щось лякає чи напружує, то дитина має право говорити про це?

Оксана Сивак: Діти часто бояться лікарів. Важливо, щоб батьки з цим працювали і розповідали, що лікарі – це не страшно і не боляче. Якщо мама відчуває дискомфорт, що у її дівчинки педіатром є чоловік, то, можливо, треба знайти іншу лікарку. Якщо дитині важко, то треба спробувати піти до іншої лікарки. Це у випадку не екстреної ситуації.

У виборі сімейного лікаря має бути довіра. Не треба пересилювати дитину.

Лариса Денисенко: Наскільки поширеним є явище домагання зі сторони лікарів до клієнтів та, зокрема, клієнток? Чи така статистика не ведеться і судових рішень дуже мало?

Оксана Сивак: В медицині не зустрічала такої статистики. В моєю пологовому будинку таких скарг також не було. Щоб це краще розуміти, варто дивитися реєстри судових позовів.

Лариса Денисенко: Наскільки важливим є вакцинування і чи існують спеціальні вакцини, зокрема, для дівчаток? Чи вони усі спільного характеру? Що потрібно знати, аби не боятися цих процедур?

Оксана Сивак: Знати потрібно таке: вакцинація є обов’язковою. За здоров’я своїх дітей відповідають батьки і вони мають захищати їх від хвороби. Вакцинація придумана саме для цього.

На жаль, за статистикою, в Україні зараз 50% дітей є не вакцинованими. 

Станом на сьогодні є 10 обов’язкових однакових для хлопчиків та дівчаток щеплень. І їхня вартість покривається державою. Усі закуплені Україною вакцини прекваліфіковані ВООЗ, тобто, вони безпечні та ефективні. Існують і вакцини, які не є обов’язковими у календарі щеплень, але їх можна вакцинувати за бажаннями батьків. Для дівчаток це особливо стосується папіломавірусу.

Чому у нас лише 10 вакцин? Все залежить від кількості грошей у бюджеті. Та й аби ввести нові вакцини, ми маємо гарантувати, що покриємо вартість принаймні цих 10.

Лариса Денисенко: Якщо говорити про відповідальність лікаря чи лікарки, але не у стосунку лікарської помилки, а у тому, що стосується розголошення персональних даних, неетичної поведінки. Вона існує?

Оксана Сивак: Зараз у нас все працює на рівні скарг: до головного лікаря, до департаменту, до суду тощо. Думаю, з часом МОЗ введе лікарське самоврядування, коли лікаря судитимуть лікарі.

Лариса Денисенко: Чи може людина претендувати на відшкодування моральних та матеріальних збитків?

Оксана Сивак: Звичайно. Все залежить від ситуації, адвоката, але боротися за свої права треба. Поки лікарні є комунальними, то податися можна лише на лікарню, адже у них колективна відповідальність.

Лариса Денисенко: Існує статистика по тому, хто частіше звертається до лікарів: чоловіки чи жінки, дівчатка чи хлопчики?

Оксана Сивак: Звісно, такі дані є. Але я зараз, на жаль, не готова їх назвати, бо не володію такою інформацією.

Взагалі, раджу усіх слухачкам та читачкам дбати про своє здоров’я. Лікар може допомогти, підказати, підлікувати. Але профілактика завжди краща, ніж лікування.