«Львів зараз приймає вже третю хвилю кримських переселенців» — Енвер Бекіров

Переселенець з Криму і громадський діяч Енвер Бекіров розповів Громадському радіо про особливості життя вимушених переселенців у Львові. За той час, який минув з окупації Криму Російською Федерацією, волонтери почали опікуватся вже третьою хвилею переселенців.

У Львові переселенці намагаються відкривати власний бізнес. Вже є перші вдалі спроби: ріелторська агенція, стоматологічні кабінети, кафе, ресторани, мережі вуличної їжі. Бізнесу переселенців зараз побільшає – впевнений Енвер – бо зараз з півострова виїздять бізнесмени середньої руки і їхні зацікавлені погляди часто звернені у бік Львова.

Чому Ви вибрали Львів? Яка Ваша історія?

Першого квітня ми приїхали з дружиною і сином, йому було на той час 7 місяців. З самого початку перед нами виникло дуже багато питань адаптації, соціалізації на Львівщині. Чому саме Львів? 12 років тому, я був тут у справах, в мене багато друзів, я не по чутках знав, які тут живуть люди, які тут настрої, яким чином можна тут реалізуватися. В нас навіть з дружиною не було сумнівів, який регіон вибрати.

Це був звичайний дзвінок на гарячу лінію, який ми знайшли в Інтернеті, це був оперативний штаб, створений при Департаменті соціального захисту Львівської ОДА. Нам відразу відповіли, що вони готові надати нам захист і прихисток. Зараз ми досі живемо в родині корінних львів’ян, вони самі мають трьох дітей, ми живемо, як велика родина.

Кримчани поїхали у саме у Львів, по-перше, тому що була заява мера Львова Садового, який сказав, що вони готові приймати всіх, хто проти окупації. Перша хвиля була у Львів, і дуже гарне було ставлення до переселенців. Були декілька місць компактного поселення – готелі, різні заклади Департаменту соціального захисту, будинки для інвалідів, інтернати.

Але спочатку активної фази в АТО, коли все почалося на Сході, ми зіштовхнулися з таким явищем як преселенці з Луганська і Донецька. Це були родини, які бачили війну, жінки з дітьми, які виїжджали з-під обстрілів. І якщо спочатку ми допомагали тільки переселенцям з Криму, то пізніше до нас приєдналися переселенці з Луганська і Донецька. І зараз “Кримська хвиля”, яка створилася ще в квітні, має в своєму складі також волонтерів зі Сходу. Близько 10 тисяч переселенців з Донбасу зараз перебувають на Львівщині.

Якась частина людей, бігаючи по кабінетам і вирішуючи якісь питання, почала розуміти, що треба самоорганізуватися і допомагати якось державі. Україна, і Львівщина зокрема, не були готові, що приїде декілька тисяч людей з усіма проблемами. Ми звернулися до Департаменту соціального захисту Львівської ОДА надати нам якесь приміщення, де ми можемо створити координаційний центр, нам відповіли, що вони готові співпрацювати разом. Наші волонтери зараз там інформують, надають правовий захист, психологічну допомогу, інформацію про працевлаштування і житло. Кількасот людей ми вже працевлаштували. Ми знайшли компанії, які готові на пільгових умовах надавати житло.

Якщо ми поглянемо на динаміку переселень, то в березні, в квітні, та навіть ще в лютому – це люди, які тікали від війни, вони розуміли, які події будуть пов’язані з анексією, з референдумом, яким чином буде реагувати міжнародна спільнота і Україна. Коли Крим віджали, як кажуть, без жодного пострілу, і люди зрозуміли, що війни не буде, то вони почали повертатися в Крим: там власність, бізнес, рідні.

Друга хвиля людей зрозуміли, що обіцянки, які надавала російська влада і самопроголошена кримська влада, відрізняються від реальних фактів. Коли почались переслідування тих, хто не сприйняли ці зміни, люди почали виїжджати.

Третя хвиля, яка відбувається зараз (я говорю більше за Крим), – це люди, які не хочуть, щоб їхні діти були призвані військовими в російську армію, це люди, які зрозуміли, що розвиток їхнього бізнесу в цих умовах неможливий.

Чому Львів? По-перше, подалі від агресора. Це область, найбільш віддалена від Росії і ближча до Європи. По-друге, перша хвиля людей, яких зустріли зі щирістю, співчуттям, які відчули допомогу львів’ян, повідомляли своїм родичам про ці умови. По-третє, Львівщина – це транзитна зона. Багато родин хочуть отримати закордонний паспорт, візу і виїхати в різні країни Європи.

Чи є приклади активної та успішної самореалізації кримчан на Львівщині? Наскільки легко це відбувається?

Є Мережа центрів зайнятості. Це державна структура, яка має піклуватися цим питанням. Офіційна середня зарплата у Львові 1,5-2 тисячі гривень. Ми маємо підтримку від держави – це зокрема постанова №505 про фінансову допомогу на півроку. Але все це не зможе створити таких умов, щоб люди могла існувати.

Маленька частина, десь 180 людей, стала на облік в Центр зайнятості, декількасот людей знайшли самостійно якусь роботу. Люди, які мали досвід підприємницьої діяльності, які мали якісь ресурси, відкрилися тут у Львові, тому що тут створені хороші умови. Це туристичний бізнес, рієлторська компанія, дехто відкрив стоматологічні кабінети, кафе, мережу швидкої їжі, наприклад, кримські татари відкрили. Якщо говорити про великий бізнес, то такі люди переносять свої активи сюди. Є люди, які не стоять в черзі за безкоштовними памперсами та їжею, а намагаються щось вирішувати самі. Ці люди – приклад для інших.

Управління Верховного комісара у справах біженців та організація “Крим-СОС”, яка є виконавчим партнером, впроваджували дві програми, одна з яких і була направлена на зайнятість і бізнес для переселенців. Це був конкурс, підтримано більш ніж 30 заявок, і люди змогли таким чином отримати міжнародну допомогу.

Це був переселенець з Криму і громадський діяч Енвер Бекіров.

Анастасія Багаліка для Громадського радіо.

Програма «Хроніки Криму» на Громадському радіо підтримана Канадським фондом місцевих ініціатив.