«Сурогатне материнство — це про життя»: розвінчуємо міфи про допоміжне материнство

«Допоміжне материнство — не для всіх жінок»

Руслана Кравченко: Сурогатне материнство — це тема, оповита міфами. У якому становищі перебуває нині сурогатне материнство в Україні? Що змінилося від початку повномасштабного вторгнення?

Анна Кулик: Найперше потрібно розуміти, що сурогатне материнство в Україні є цілком законним. Воно регулюється законодавчо.

Глобально з міфів нічого не змінилось — люди і зараз не розуміють, що таке сурогатне материнство, вважають, що ми займаємося експлуатацією жінок, продажем дітей і так далі. Тому ми сьогодні сюди і прийшли, щоб розказати, що це таке, чим ми займаємось, і як ми допомагаємо людям стати батьками.

Андрій Римар: Станом на сьогодні пропонують вживати термін «замінне материнство» або «допоміжне материнство» — воно більш м’яко звучить.

• Замінне материнство — це один із методів допоміжних репродуктивних технологій. Він допомагає подружжям, які, на жаль, традиційним способом не можуть зачати дитину, чи мають протипоказання щодо виношування дитини дружиною.

Сама учасниця-кандидатка допоміжного материнства не є безпосередньо генетично пов’язана з майбутньою дитиною. Вона погоджується на процедуру перенесення ембріону, який є генетично споріднений з біобатьком. Відбувається ембріотрансфер, жінка виношує цю дитину, народжує.

Звісно, увесь період в агенції Gestlife ми супроводжуємо таку учасницю. Ми організовуємо безпосередню її участь спільно з біобатьками, і як агенція ми відповідальні за це все. Ми повністю супроводжуємо, обов’язково реагуємо на всі виклики, які можуть бути. Зокрема на початку вторгнення було чимало учасниць в програмах, які під серцем носили дитя, і, відповідно, це треба було вести далі, ні в якому разі не залишати.

Ми дуже відповідально до цього поставилися.

Щодо допоміжного материнства багато міфів через малу обізнаність. Ми розуміємо це, тому розповідаємо ввічливо, із обґрунтуваннями, що наша місія — ощасливити майбутніх батьків, які, на жаль, не можуть зробити це у традиційний спосіб.

Анна Кулик: Найперше, ми пояснюємо, що допоміжне материнство — це взагалі не для всіх жінок.

Наприклад, жінка може підходити медично, але вона не готова психологічно. Саме тому, крім юристів і лікарів, завжди є психолог. Перш ніж вступити у програму жінка спілкується з психологом, і якщо психолог каже «ні», то це одразу «ні», без обговорень.

Люди думають, що жінки приходять, ми їх нібито «приковуємо наручниками до батареї» і кажемо народжувати. Ні, це так не працює. Нам також не потрібні проблеми потім. Жінка має усвідомлювати, що вона робить, для чого вона це робить.

Руслана Кравченко: Чи змінюється в суспільстві з часом ставлення до сурогатного, допоміжного материнства?

Андрій Римар: У цілому так, у кращий бік. Важливо враховувати регіональність цього питання: десь допоміжне материнство приймається більш відкрито, десь вступають у права релігійні погляди

Анна Кулик: Ми дуже часто стикаємося з релігійною складовою — нам закидають, що ми замінюємо Бога. Я не вступаю у ці дискусії, але завжди кажу одне: те, що ми робимо, це про життя. Ми створюємо життя і ми допомагаємо. Знаєте, як кажуть, що Бог працює через руки людей, через руки лікарів, захисників, воїнів ППО і так далі. Це все люди і саме через них працює Бог, так само і тут.

Руслана Кравченко: Чи можемо ми говорити, що допоміжне материнство, як частина допоміжних репродуктивних технологій, виключно медична процедура?

Андрій Римар: Не виключно медична. Важливу роль грає людський фактор взагалі, психологічна сторона. Кандидатка у допоміжні матері, повинна розуміти, як вона вступить в процес, що цей процес від неї вимагає, яка йде потім послідовність того, коли вона виношує дитя, і, звичайно, коли вона народжує. Як вона виходить з цього процесу, як вона завершує свою програму.

Анна Кулик: Нам дуже часто кажуть: от жінка народила, ви її «використали», вона гроші отримала і все. Але ми знаємо дуже різні історії.

Багато батьків не приховують від дитини, що вона народилася завдяки програмі сурогатного материнства. Іноді батьки потім навіть спілкуються з сурогатною мамою, запрошують її до себе в гості. Це історія не тільки про медицину, і не тільки про гроші.

«Ми забезпечуємо захист і біобатьків, і допоміжної матері»

Руслана Кравченко: Які права має сурогатна мама і які права мають біологічні батьки?

Андрій Римар: Найперше зазначимо, що права охороняються як чинним законодавством України, так і міжнародними документами, актами, де Україна є учасницею і ратифікувала такі угоди.

Усе йде на договірній основі. Договір у нас нотаріально засвідчується. У нас є переддоговір і основний договір з біобатьками. Усі процедури і зобов’язання до моменту вступу і дії програми ми укладаємо як агенція з нашою учасницею. У нас є договір, укладений безпосередньо клієнтом. Також є сам договір між біобатьками та учасницею, який має бути укладений до ембріотрансферу.

Ми у комплексі забезпечуємо як захист біобатьків, як свій захист як агенції, так і обов’язково захист самої допоміжної матері. Ми не можемо собі дозволити упустити чи не передбачити якихось важливих моментів.

Ми завжди проговорюємо з учасницею до моменту її підписання договору всі пункти нашого договору. Виникають запитання, сумніви — ми спілкуємося, усе проговорюємо.

Анна Кулик: Закон законом, але все одно є людські відносини. Коли жінка вагітна — це гормони, страхи, і ми це все прекрасно розуміємо. Тому якщо щось трапляється, ми працюємо над тим, щоб допомогти жінці пережити якісь моменти.

Під час повномасштабної війни змінилося те, що в нас зараз є жінки з прифронтових регіонів. Раніше, за договором, жінки з 28 тижня переїжджали до Києва, і тут далі вже відбувалася програма. Зараз кожен кейс індивідуальний. Може бути прописано 28 тижнів, а жінка з Запоріжжя, наприклад, 10 тижнів, каже, що їй страшно лишатись. І звичайно, ми її веземо до Києва.

Андрій Римар: Так, це наш пріоритет. Наші координатори працюють цілодобово. Наші менеджери по роботі з біобатьками працюють цілодобово.

Анна Кулик: Хочу сказати, що ставлення до сурогатного материнства стало людянішим. Усі ці обстріли, умови, в яких ми всі, на жаль, живемо. Я постійно переживаю за наших батьків: от приїжджають іноземці, я уявляю, як їм тут в Києві посидіти.

Тому наші координатори весь час на зв’язку. Бувало, що всю ніч з одного телефону говорять з допоміжною мамою, а з іншого телефону — з біологічними батьками. А потім приїхали, все гаразд, дитинку свою забрали.

До речі, це також позитивний імідж України. Тому що дуже багато юрисдикцій перебувають у сірій зоні, а

Україна — це біла зона. Тому біобатьки, переважно європейці, потім повертаються до себе і розказують, що навіть попри війну, в Україні все працює, цей механізм працює так, як треба. Тому це також свого роду піар для нашої країни.

Руслана Кравченко: Є одне але — законопроєкт 13683, який зареєстрований у Верховній Раді, перебуває нині на розгляді, і він має нібито врегулювати застосування допоміжних репродуктивних технологій. Законопроєкт вимагає, що принаймні один із подружжя був громадянином України.

У МОЗ пояснюють, що обмеження запроваджують через європейські етичні та правові норми, хоча ми бачимо, що європейці навпаки приїздять в Україну задля допоміжного материнства. Що ви можете сказати про цей законопроєкт?

Андрій Римар: Це вже не перший законопроєкт, поданий до Верховної Ради на ознайомлення. Станом на сьогодні комітетом Верховної Ради з питань інтеграції України до ЄС надано перший висновок з його розгляду.

По-перше, ми згодні з тим, що ця діяльність має регулюватися на законодавчому рівні. Ми це підтримуємо.

Ми готові долучатися до таких проєктів, обговорювати, пропонувати, адже в нас вже є досвід, вироблений роками.

Позиція стосовно того, що хтось повинен бути громадянином України, що це обмеження для участі в таких програмах медичного туризму, будемо так ще називати, ще потребує обговорень, на мою думку.

Правовідносини пов’язані із замінним, сурогатним материнством, на рівні законодавства ЄС не регулюються. Рішення стосовно регулювання таких правовідносин залишається на розгляд держав-учасниць, членів Європейського Союзу.

Тобто крок непоганий, але слід залучати людей фахово, залучати бізнес, який в цьому може допомогти. Ми готові до того, щоб це було на рівні закону.

Важливо, що після початку широкомасштабного вторгнення в Європі було прийнято конвенцію щодо захисту жінок в Україні, яка говорить про те, що не можна допускати застосування та маніпулювання фінансово-економічною кризою. Там передбачається відкликання згоди жінки.

Я згоден із цим пунктом. На етапі вступу є завжди добровільне інформування і згода жінки, але є право і відкликати згоду, якщо вона, можливо, передумає — до етапу настання вагітності.

«Для жінок важливі не тільки гроші, а й сама місія допомоги іншим батькам»

Руслана Кравченко: Допоміжні матері допомагають не тим людям, які бояться втратити фігуру, а тим, хто за станом свого здоров’я не може мати дітей, я правильно розумію?

Анна Кулик: У нормативних документах чітко прописано, хто з батьків може взагалі брати участь в цих програмах. Це не так, що «ой, я не хочу фігуру втратити» і так далі. Ні, мають бути чіткі покази.

У першу чергу лікарі, коли допускають пару, вони дивляться, чи є покази — там є вичерпний перелік, наприклад, фізіологічна відсутність матки. Потім прописано юридично, коли дитина народжується, клініка подає довідку про генетичну спорідненість тощо.

Руслана Кравченко: Тобто всі рішення ухвалюються після консультації. Як відбувається процес?

Андрій Римар: Спочатку перше знайомство, обговорення, пояснення і пропозиція, коли ми можемо зустрітися. Ми пропонуємо як локально пройти перше обстеження жіночого здоров’я, так і з приїздом до нас, у Київ. Ми співпрацюємо з клінікою, яка є нашим партнером.

Якщо ми це обговорили і все зробили, запрошується наша штатна психологиня, яка має розроблену методику, що допомагає визначити стабільність, стійкість кандидатки та моменти, на які, можливо, варто звернути увагу.

Якщо по всіх медичних і психологічних показах немає заперечень і жінка допускається до участі в програмі, ми продовжуємо нашу роботу з цією учасницею.

Анна Кулик: Іноді люди думають, що це дуже просто: пішов, народив, грошей заробив.
Але насправді це не так. Сама по собі вагітність — це непростий етап. Я завжди наголошую: давайте не казати, що це робота. Це не робота, бо з роботи ти можеш в будь-який час піти, взяти відгул, відпустку. Тут так не вийде, тому це насамперед місія. І жінка цим не «заробляє» — це не зарплата, це її винагорода. Вона витрачає свій час, ресурси свого організму.

Руслана Кравченко: З яких причин до вас звертаються допоміжні матері? Чи це завжди гроші?

Анна Кулик: Гроші — це важливо, але не все про гроші. Для частини дівчат важливий сам момент, коли ти допомагаєш.

• У нас усе анонімно, але є жінки, які погоджуються, щоб ми їх показували. У нас на YouTube-каналі можна подивитися інтерв’ю з реальними дівчатами, де вони розказують, що гроші грошима, але все одно для них важливо бачити людей, яким ти подарувала щастя — а це дійсно щастя, бо батьки, які приходять до нас, пройшли вже 10 кіл пекла, десятки років спроб завагітніти. Допоміжна мама робить їм найкращий подарунок за все життя. І жінка це також відчуває.

Руслана Кравченко: Як на цю тему говорити в публічному просторі? Чи можливо змінити упереджену думку суспільства?

Андрій Римар: Це можливо. Ми вдячні за цей етер, адже якщо дійсно проводити такі розмови, зустрічі, бесіди, обговорення законопроєкту з нашими можновладцями, це можна змінити. Ми, зі свого боку, також докладаємо чимало зусиль, щоб пояснювати все більш доступно.

Руслана Кравченко: Насамкінець я б хотіла, аби ви сказали нашим слухачам і слухачкам те, про що ми не проговорили, але це важливо було б почути.

Андрій Римар: Сурогатне материнство — це про життя. Ми добросовісно до цього ставимося, як і безпосередні учасники. Ми завжди готові до зустрічей, до обговорень, до пояснень. Ми відкриті для діалогу.

Анна Кулик: Нумо поважати допоміжних мам, тому що вони справді виконують дуже велику місію. Усім нашим хейтерам, я б хотіла сказати: запрошуйте нас, ми будемо раді, ми хочемо займатися просвітницькою діяльністю і пояснювати всім українцям, що це не страшно, це не стигма, як то кажуть. Давайте про це говорити, говорити голосно.

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі