Переселенці з Криму в Києві досі без статусу, банківських рахунків та житла

Події в зоні АТО та Криму змусили понад 250 тисяч українців шукати безпечний прихисток. Такі люди вважаються вимушеними переселенцями, і для них не існує офіційного статусу, що передбачало б постійну фінансову підтримку від держави. Сьогодні в програмі ми розкажемо історії мешканців Криму, які виїхали з окупованої території на материк.

“

Я ніколи не забуду пакетик, у якому було 2 кілогарами борошна, кілограм гречки і літрушечка олії. Це 50 гривень. Я розумію, що це бабуся, яка викроїла цю суму зі своєї мінімальної пенсії. Я можу казати про це вже без сліз. Перший тиждень – два без сліз я не міг”, –  каже екскурсовод із кримського міста Судак Олександр Яришевський. Він разом зі своїми двома синами оселився в санаторії “Пуща водиця” на прикінці березня. Олександр не хотів, щоб його діти служили в російській армії.

“Головною причиною того, чому ми покинули Крим, –  було те, що в мене сини добігали призовного віку. Я би пішов на все за для того, щоб вони не опинились в російській армії. Я хочу, щоб вони служили в українському війську.  Молодший хоче професійсно займатись цим. Він хоче бути офіцером. А старший вже як Бог дасть. Нам залишався останній крок, щоб отримати в Криму приписне посвідчення, тому ми так швидко зірвались. Там можна було прожити ще тиждень, два, місяць чи два. Але я розумів, що Росія така країна, яка так просто не відпустить. І коли він отримає приписне свідоцтво він буде порушником російського законодавства», – каже Олександр.

За даними міжвідомчого координаційного штабу при Кабінеті Міністрів, на материковій Україні проживає понад 17 тисяч мешканців Криму, які з різних причин вимушені були виїхати з окупованого півострова. В трьохповерховій базі відпочинку “Пуща водиця” проживають 139 вимушених переселенців переважно із Криму. У них немає визначеного правового статусу та правових гарантій захисту їх прав, а відтак їм не може виплачуватись фінансова допомога.

Проблему мав би вирішити Законопроект “Про правовий статус осіб, які вимушені залишити місця проживання внаслідок тимчасової окупації АР Крим та міста Севастополя та обставин, пов’язаних з проведенням антитерористичної операції на території України”. Однак його ветував Президент Петро Порошенко, зазачивши, що документ не впроваджує механізмів надання цих гарантій і “в цілому має радше декларативний характер”.

Тепер кожен переселенець сам коваль свого щастя.

 

 

 

Але без правового статусу державні органи таки намагаються допомогти переселенцям. Олександр Ярошевський згадує, як відгукнулась на біду переселенців із Криму державні органи:

«Всі розмови щодо  допомоги держави – це маячня. Це індивідуальна нісенітниця. Тому що ми не є біженцями і держава і не має правових держав надавати нам правову допомогу. Але держава нам звісно нам допомагає дуже сильно не напряму. Усі установи, які опікуються соціальними аспектами людського буття отримали вказівки максимального сприяння влаштуванню справ тих людей, які були вимушені переїхати. Тобто для нас приїхали міграційна служба, служба працевлаштування, пенсійний фонд. Соціальні працівники в перші дні тут ночували.
Якщо у людини виникає питання, то щоб відразу отримала відповідь або було розпочато процес отримання відповіді на питання. Це величезна допомога. Прагматики скажуть, що службовці це й так повинні робити. Ось в чому держава нам надала величезну допомогу миттєво, безкоштовно, там, де сплата коштів не є обов’язковою, а добровільною допомогою тим установам, які надають ці безкоштовні послуги, всюди ми йшли безкоштовно, без черги, без зволікань із щирим відношенням службовців.

Це було і в Координаційному центрі для допомоги біженців, в Пенсійному фонді і в службі зайнятості і в інших інстанціях, до яких ми звертались. Ця допомога держави на багато вагоміша, ніж якби нам виплатили тисячу, дві чи три. Скільки тисяч гривень треба, щоб компенсувати ось ту втрату, яку ми понесли? Та не скільки! Тому мені здається, держава допомогла нам адекватно. І найбільша подяка київській громаді, бо такі речі на рівному місці не робляться, але саме Департамент соціальної політики КМДА почав виділяти бази відпочинку для розселення біженців», – каже переселенець.

Перші дні в санаторії “Пуща водиця” пройшли інтенсивно для переселенців. Не зважаючи на стресовий стан, багатьом вдалось віднайти собі роботу, – говорить Олександр Ярошевський:

“Перший місяць був найбільш активний, бо нас не тільки поселили, волонтери почали привозити їжу. У нас було триразове харчування. Було дуже смачно, бо тут працюють кухарі ексра-класу. У нас почалось дуже інтенсивне життя: не було дня, щоб до нас не приїхали чи кореспондети, чи психологи, чи соціальні працівники, чи представники служби зайнятості, чи хтось із концертами, хтось займається дітьми, хтось співає, хтось вчить малювати, хтось читає свої вірші. Тобто нам зайнялися, як дорогими родичами, які прибігли із своєї пожежі. А тут навколо нас вся рідня танцює і не знає, як нас посадовити. Ось таке було відношення.

Перші дні люди були у стресі. Вони не розуміли в перші дні, що вони знаходяться в ненормальному психопсихичному стані, тому так важлива була присутність психологів. Але ж доросла людина пам’ятає, що треба працювати. Тому дуже багато людей в перший же ж місяць знайшли роботу. Звісно були проблеми. Але вони полягали у відповідності робочих місць відповідної кваліфікації. Комусь довелось домагати. Ось у нас є кращий лікар-геніколог Євпаторії. Він молодий, перспективний. Ви ж розумієте, що це специфічний сектор. Йому допомогли знайти роботу. Він зараз працює в престижному пологовому будинку. Люди простих профейсій відразу знайшли роботу”.

24-річний сирота Іван Коротаєв із Севастополя в санаторії волонтером. Він виїхав із Криму, бо не хотів жити в Росії.

“

Мені там не загрожували. Але я не хотів жити під прапором чужої країни. Я виріс в незалежній Україні. Я на останній роботі працював помічником режисера постановника. Я багато подорожував і по Україні, і по Росії і бачив, як там люди живуть. Вони постійно в страху живуть. Якщо я тут можу говорити все, що завгодно, обговорювати, наприклад, владу, то у них це табу. Вони говорять про це пошепки у себе в квартирі”.

На сьогоднішній день створені в Криму банківські картки досі лишаються заблоковані. Дехто з переселенців відкриває нові картки, особливо, коли влаштовуються на роботу. Але основна проблема – відсутність механізмів реалізації адміністративних послуг для мешканців Криму.

“Проблеми виникають, коли державні органи змушують людей їхати в Крим, аби забрати документи. Одна родина у нас тут весілля зіграло. Їх змушують ставити печатку в паспорт про розвід. В український паспорт не поставлять печатку. У нас навіть проблема була з однією дівчиною, у якій не була фотографія у 25 років. Тому що почалась анексія Криму і їй кримські органи влади відмовились вклеювати фото в паспорт. Російські митники її не випускали. Вони казали: “Паспорт недійсний без вклеїного фото”. І що їй робити? А російський паспорт вона не хоче отримувати. Вони поїхали в інший пункт і їх там випустили. Їм тут вже в Дніпропетровсльку вклеїли фото. Теж саме у мене. Я зараз переводжу свою чергу на квартиру в Києві. Щоб перевести чергу – потрібні документи. А із Севастополя не хочу їх надсилати. Зараз не розроблені багато механізмів, які допоможуть вирішити ті чи інші проблеми”, – розповів Іван Коротаєв.

Зараз переселенці готуються до зими та сподіваються, що влада нарешті зробить їх перебування на новому місці проживання законним. Щоб захистити цих людей депутати повинні якомога швидше ухвалити закон про переселенців, – говорять правозахисники. Напевно ухвалювати закон будуть депутати в новому складі парламенту.

Ірина Сєдова, Микола Мирний програма Голоси Криму на Громадському радіо. Слухайте. Думайте.