Хто ж вони — оті слов'яни, трипільці, укри й роксолани: інтерв'ю з археологом Євгеном Синицею

У черговому випуску програми «Гисторія» говоримо з Євгеном Синицею, археологом, доцентом кафедри археології та музеєзнавства КНУ ім. Тараса Шевченка, кандидатом історичних наук, заступником голови ВГО «Спілка археологів України»

Роксолани

Роксолани – це сарматське плем’я, воно відоме за писемними джерелами, є реконструкція їхніх переміщень на територію України, і це була одна з орд, чи племен чи об’єднань племен – ми достеменно визначити не можемо. Вони мешкали навіть в центральній Україні, якщо брати сарматські пам’ятки – найпівнічніші з них в районі Кагарлика. Скоріш за все, що саме ці пам’ятки Великої Наддніпрянщини залишили роксолани.

Русичі або росичі

По-перше, ані росичів, ані русичів ми ніяких в джерелах не знаходимо, це термінологія навіть не літописна. По-друге, дійсно існує концепція, сформована Борисом Рибаковим, славнозвісним радянським істориком, і він запропонував дніпровських русів, вибудував достатньо складну конструкцію для того, щоб їх «удревнити». Але, якщо аналізувати цю роботу Бориса Олександровича на нашому сучасному рівні знань, то там занадто багато фантастики і якихось таких авторських прозрінь, які не підтверджуються джерелами.

Укри

Це теж достатньо популярні останніми роками персонажі — «копачі Чорного моря та насипателі Карпат». Реальні укри існували. Це західнослов’янське плем’я, вони мешкали в районі прикордоння сучасних Польщі і Німеччини на річці Укер. Укри, украни, укряни, укрії – про них пишуть в основному в X-XI столітті нашої ери.

Трипільці

Це теж один з фетишів параісторії, тобто псевдоісторії. Це достатньо розвинена яскрава культура, вона пригортає до себе увагу. Шумери, давній Єгипет, ранньодинастичний чи навіть додинастичний – хочеться сказати, що і в нас тут теж було не гірше. Але не гірше – це голосно сказано, зрозуміло, що до центральних цивілізаційних осередків воно не дуже дотягує. Ми надто мало знаємо про внутрішній устрій, про політичні структури, припускаємо, що таке було – складність цього культурного утворення, принаймні, періоду розквіту дозволяє про це казати. Але знову ж таки – це дуже і дуже давно: трипільська культура за 3 тис. р. до н. е. сходить з історичної арени і трансформується. Зрозуміло, що вони не зникають безслідно, частина населення залишилася, вони не змінили почасти спосіб життя, і, відповідно до змін способу життя, вони трансформували свою культуру. І важко повірити, що понад 3 тисячі років всі зберігали пам’ять і традиції, з урахуванням того, що це не писемна культура, в них не було писемних пам’яток. Воно перегукується з якимись художніми сюжетами, мається на увазі, що вони апелюються до розписів і так далі. Річ у тому, що ці знакові системи достатньо уніфіковані і прямі паралелі проводити достатньо складно. Так само можна проводити пряму паралель з культурою Яншао в Китаї.

Слов’яни

Зі слов’янами не все так просто, якщо не вкладати це значення, котре ми зараз вкладаємо – що це будь-хто, хто розмовляє слов’янською мовою і вважає її рідною. Для середини першого тисячоліття нашої ери слов’яни (склавіни) – це абсолютно конкретне об’єднання, судячи зі всього. Це теж союз племен, теж величезний, але це абсолютно конкретний термін. Люди себе так називали, вони себе так презентували світу. Є думка американського дослідника румунського походження Флоріна Курти, що це вигадали візантійці, які якось мали описувати оцих нових варварів, які з’явилися на Дунаї. Але знову ж таки суто з точки зору лінгвістичного навряд чи вони вигадували це на рівному місці. Скоріш за все, ми маємо справу з самоназвою. Політичного забарвлення цьому терміну надали в XIX столітті – це було пов’язано з подіями кінця першої половини XIX століття – «весни народів», насамперед, 1848 рік. Це революції в європейських країнах, які торкнулися і імперій, які в своєму складі мали слов’янські народи.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.