Як козаки Богу молились: історик Олексій Кузьмук про міфи і факти релігійності козаків

Про козаків та їхню релігію говоримо з автором книги «Козацьке благочестя: Військо Запорозьке Низове і київські чоловічі монастирі у XVII-XVIII століттях».

Ведучі

Василь Шандро

Гостi

Олексій Кузьмук

Як козаки Богу молились: історик Олексій Кузьмук про міфи і факти релігійності козаків
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2020/07/hr-gis-2020-07-05.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2020/07/hr-gis-2020-07-05.mp3
Як козаки Богу молились: історик Олексій Кузьмук про міфи і факти релігійності козаків
0:00
/
0:00

Гість студії — історик, завідувач сектору довідкового апарату та обліку документів у Центральному державному історичному архіві України Олексій Кузьмук. Він є автором дослідження «Козацьке благочестя»: Військо Запорозьке Низове і київські чоловічі монастирі у XVII-XVIII століттях».

Олексій Кузьмук: Козаки використовували православ’я для ствердження окремішності свого стану. Оскільки вони б’ються з невірними (турками, татарами), вони стоять на обороні православної віри. Це було тим лозунгом, який використовували козаки для того, щоб отримати від польських королів привілеї для своєї діяльності.

Що стосується порівняння Запорізької Січі з лицарями, то тодішнім літераторам хотілося мати Орден на території Російської імперії.

Січ не була статичною, вона кілька разів змінювала своє розташування, там не було постійного населення. В цілому, порівняння Запорізької Січі з Орденом навряд чи доречне, це просто романтичний погляд на козаків XIX століття.

Зараз історики починають звертати увагу на те, про що не говорили раніше. Наприклад, що козаки були неймовірно щедрими до церкви. Запорозька Покровська церква була трішечки біднішою від Київської Лаври: там все було в золоті, сріблі. Але якщо ми подивимося на джерела, то побачимо, що це була звичайна дерев’яна церква. Після ліквідації 1775 року ніхто цю церкву не зруйнував, як розповідає романтична історіографія.

Щоб чимось зайнятися на Січі й там проживати потрібно було прийняти православ’я. На той момент це не було чимось особливим. Це було як повітря. Людина того часу не існувала поза релігією.

Січ — невеликий населений пункт, місце торгівлі, місце зустрічей козаків. Козаки ж не постійно воювали. З кінця XVII століття відомо, що запорожці й кримський хан влаштовували перемир’я на літній період (від «зелених» свят до Покрови). Для того, щоб козаки могли собі на Азовському морі наловити риби й набрати солі. Вони приймали взаємну присягу, а це дуже не подобалось ні Мазепі, ні московським царям. Адже вони таким чином ніби йшли на прояви самостійності.

Війни були сезонними, велися влітку, весною, восени, а зимою всі розходилися на зимові квартири. Є в документах приклади, коли козаки співпрацювали з татарами щодо контрабанди, щодо перевезення різних заборонених товарів, перегону худоби. Владі це не подобалося, але що вони могли зробити?

Традиція посилати монахів з Межигір’я на Запорізьку Січ йде від Івана Сірка. На Січі не можна було перебувати жінкам, запрошували монахів. На самій Січі була тільки одна Покровська церква. Взагалі на території Вольностей Війська Запорозького Низового була мала кількість церков. Існував також Самарський монастир, який був приписаний до Межигірського монастиря.

При церквах (не всіх) існували приходські школи. Існувала і школа на Січі. Хлопчиків вчили читати «Псалтир» і співати. Але все ж хлопець не міг написати листа, можливо, міг підписатися. Але в такому розумінні як зараз, школи не було.

Повну програму слухайте в аудіофайлі.

Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.

Встановлюйте додатки Громадського радіо:

якщо у вас Android
якщо у вас iOS