Харасмент або сексуальні домагання. Ці слова ми звикли чути з екранів телевізорів, можливо, під час перегляду хронік Голлівуда чи новин про зірок телесеріалів. Харасмент — табуйоване питання в українському середовищі. Щодо цього факту немає жодної статистики, зазначають фахівці, і її просто неможливо зібрати. Жінки про це не говорять, а якщо такі випадки і трапляються, то часто вважають себе винними в цьому. Особливо не прийнято про це говорити в університетах. Викладачів не звільняють.
В студії — юристка, координаторка проєктів Української фундації громадського здоров’я, експертка у сфері захисту прав людини, членкиня організації жінок-юристок «Юрфем» Ганна Саєнко і психолог ГО «Інсайт», гештальт-терапевт Микита Карімов.
Наша героїня просила не називати її імені та ВНЗ, у якому вона навчається, адже це може створити певні проблеми для неї. Історія відбулася, коли дівчина була студенткою 4-го курсу.
Через свою поїздку до Сполучених Штатів Америки студентка вирішила здати сесію достроково. Саме тому вона підходила до викладачів і питала, які завдання необхідно виконати, аби не мати проблем із сесією та навчанням, незважаючи на поїздку.
Героїня: Я підійшла, він сказав «зачекайте секунду», завів мене в інший кабінет, закрив двері. І питає: «що ти хотіла?». Я кажу, що хотіла дізнатися, які завдання треба виконати, щоб закрити іспит, коли можна до нього підійти. Він почав переводити тему, задавати якісь особисті питання: «хто ти по знаку гороскопу?», я відповіла: «риба». Він каже: «Моя дружина теж була риба». Починає підходити, лізти в лице, гладити рукою по шиї, щоку гладити, притуляється, цілує. Я почала якось на все це весело реагувати. Я не знала, що мені робити в такій ситуації. Оскільки в мене була дійсно потреба закрити той іспит. Не було часу конфліктувати якось. Викладачу було близько 70 років. Я почала переводити тему, щось інше розказувати йому. В нього якось періодами це з’являлося, то він мені розказував про дружину, то про студентську газету, яку вони роблять зі студентами.
Ганна Саєнко: Саме в цій історії доречно говорити про сексуальні домагання. Якщо ми звернемося до законодавчої бази, там в нас є чітке визначення сексуальних домагань в «законі про забезпечення рівних прав і можливостей…». Це будь-які дії сексуального характеру, які виражаються словесно або фізично.
«Хто ти по гороскопу?» — яке це значення має для навчального процесу? Для того, щоб вона склала іспит? Ті особистісні межі — це перетин грані між викладачем і студенткою. Якщо ми говоримо про сексуальне домагання, тут ще є момент, як особистісне сприйняття. Хтось буде сприймати це нормально, наче все ок. А інша людина — для неї це буде неприйнятним, їй це буде неприємно, і це може понести за собою наслідки для її психологічного стану. Крім того, тут були дотики, поцілунки, це також перетин меж. Головне, що тут є — це залежність студентки від викладача.
Микита Карімов: В цьому випадку є порушення особистісних кордонів. Якщо це можливо для людини (тому що не кожна людина в такій ситуації може розпізнати, що сталося, як відповідати правильно…), якщо є можливість, варто зупинити цю людину, сказати: «Не чіпайте мене, відійдіть, це неприйнятно!». Варто звернутися до тих людей, на яких можна спертися, яким можна довіряти, тих, які зможуть далі допомогти, не нормалізувати цю ситуацію.
В цьому випадку можна казати про газлайтинг — коли агресор удає, що нічого не відбувається. І тоді, коли людина потерпає від харасменту, порушення кордонів — і починає сумніватися, чи насправді це відбувалося, може мені здалося, може я перебільшую. В цих випадках варто мати якусь опору на реальність. Що мені це не здається, це справді відбувається, мої кордони були порушені.
Героїня: Я сказала: «мене чекають». Він злякався і запитав: «В тебе є хлопець?». Я кажу: «так і в нас скоро весілля». Сама відкрила двері, і просто вийшла. Я одразу зателефонувала мамі, розказала цю історію. Не знала, як реагувати. Мама сказала: «Не звертай уваги, люди бувають різні, вирішуй своїй питання, потім розберемося з ним». Я нікуди це не поширювала, лише розповіла своїм однокурсникам і вони сказали, що дійсно з цим викладачем вже були такі історії, але не настільки, щоб він ліз і цілував. В мене група сміялася і казала: «Ой, це могло бути тільки з тобою, як смішно, ха-ха». Типу гарна дівчина, він до тебе поліз і так далі.
Він забув взагалі за цей випадок. Потім я підійшла, він думав, що я якась інша людина. Сказав: «Так, добре, поставлю, потім принесеш завдання і все». Мені було страшно. Я була на державній формі навчання. Мені було страшно втратити стипендію, що я не зможу закрити іспити, і полетіти в Америку. Тому я не змогла якось вирішувати цю справу.
Валерія Широкова: Чому студентки бояться звертатися до деканату чи ректора? Чи мають їх опасіння реальне підґрунтя та що могло б статися, якби дівчата активніше захищали свої права. Ще один варіант дій можемо побачити у третьому фрагменті.
Героїня: Є ще історія, вона трапилася не зі мною, а з іншою дівчиною. Вона вчилася на заочній формі навчання. Викладач сказав їй прийти, щось там занести. Вона до нього прийшла, він був з іншого факультету, десь працював як нотаріус, вона прийшла до його кабінету зі своїм чоловіком (він чекав в коридорі). Вона знала, що він може якийсь хабар просити, або натякнути на щось, вона ввімкнула диктофон. Почав: «Прийдеш до мене в кабінет в поза студентський час, я з тобою хочу особисто поспілкуватись на деякі теми». Вона була в шоці, записувала все, а потім сказала: «Добре, якщо ви мені не поставите зараз оцінку я просто піду з цим записом до декана, і ми будемо по-іншому все вирішувати. Він їй сказав «іди, куди хочеш». Вона віддала запис декану. Декан сказав: «Добре, давайте це не будемо нікуди поширювати». Поставили їй нормальну оцінку і цю тему забули.
Ганна Саєнко: Якщо від деканата реакції немає — ідемо до ректора. Від ректора немає — ідемо до Уповноваженого ВР з прав людини. Якщо нанесено моральної шкоди — треба подати позов до суду. Але її потрібно довести. Декілька справ було по моральній шкоді саме за харасмент, і вони були ще раніше, до вступу нових змін в законодавство. Моральна шкода доводиться тим, що особа звертається до психолога, невропатолога, отримує від них документи. Потім звертається до суду, якщо вона понесла ще й матеріальну шкоду, вона може ці кошти стягнути. Щоб довести, мають бути докази… Аудіозаписи, відео, свідчення. Аудіо, відео — це непрямі докази, бо коли ми записуємо особу, ми маємо отримати згоду. Але є судова практика, коли ми бачимо сукупність доказів, то їх (аудіо, відео), можуть прийняти, і вирішити питання на користь постраждалої особи.
Повну розмову слухайте в аудіофайлі
За підтримки: