«Викладач зажимав у кутку і цілував» — як студенткам протидіяти харасменту у вишах?

Обговорюємо ситуацію, яка сталася кілька років тому. Тільки зараз дівчина наважилася розповісти, бо до того нікому не було діла до харасменту. Йтиметься про тодішню студентку 4 курсу Вінницького національно-технічного університету. Руслана Кравченко розповідатиме про викладача політології. 

Ведучі

Валерія Широкова

Гостi

Леся Дубчак

«Викладач зажимав у кутку і цілував» — як студенткам протидіяти харасменту у вишах?
https://static.hromadske.radio/2019/11/hrharassment_06-11-19.mp3
https://static.hromadske.radio/2019/11/hrharassment_06-11-19.mp3
«Викладач зажимав у кутку і цілував» — як студенткам протидіяти харасменту у вишах?
0:00
/
0:00

Гості студії — практична психологиня військового центру дитини, спеціалістка з випадків насильства Наталя Пашко і адвокатка, керуюча партнерка адвокатського бюро, професорка кафедри університету ім. Драгоманова Леся Дубчак.

Руслана Кравченко: Від старших студенток я вже чула чутки про цього викладача, про те, що він дуже проявляє багато не завжди бажаної уваги до дівчат. Тому я певною мірою вже була підготовлена. Намагалася максимально уникати зустрічі з ним. Була ситуація, він посеред лекції якимось чином підняв одногрупницю, яка нічим особливо не вирізнялася. В неї був досить великий розмір грудей. Він почав пояснювати лекцію, вказуючи на її груди, жестикулюючи, формуючи кола довколо її грудей руками. Це було досить неприємно бачити. Було очевидно, що це не просто так робиться, що ця людина собі дозволяє зайве. На це ніякої реакції не було. Можливо, якісь десь смішки були, але ніхто нічого не сказав, обурення я не почула. 

Леся Дубчак: У нас в законодавстві наразі немає поняття харасменту, але є поняття «сексуальні домагання». Виходячи з того, що сказала героїня, насправді ті дії, які вчиняв викладач, чітко підпадають під поняття сексуальні домагання, які визначено в законі. Це дії фізичного характеру, доторкання, які принижують чи ображають гідність особи. 

Валерія Широкова: Хто саме вирішує, чи образив цей дотик чи ні?

Леся Дубчак: Насправді, найскладніший етап — етап доказування, що ці дії носили певний сексуальний підтекст. В нас відповідальність передбачена тільки у випадку, якщо особи перебувають в певній залежності. Для студентів і викладачів якраз встановити цю залежність достатньо складно. Це простіше робити, по відношенню до тих осіб, які перебувають в трудових відносинах.  

Валерія Широкова: Що б ви порадили робити дівчині, яка бачить якісь такі незрозумілі дії викладача? Чи варто вже на цьому етапі щось робити, чи можна чекати більш активного агресивного настрою?

Леся Дубчак: Все залежить від людини, як вона все це сприймає. Якщо вона відчуває з цього приводу певний страх, негативні емоції, сприймає це як образу гідності людської і жіночої, то, безумовно, мовчати не потрібно, потрібно сигналізувати. Бажано зафіксувати цю дію. Допустимість доказів буде під питанням, оскільки особа має право знати про те, що її знімають чи записують. Але певну превентивну роль для того, щоб в подальшому такі дії не повторилися, якщо ви їх зафіксуєте з боку керівника — то, безумовно, це варто робити. 

  • Насильство любить тишу, щоб його нормалізували, щоб воно не виходило і людина не почала свідчити.

Наталя Пашко: Він викладач, це не рівні можливості і сили опиратися. Він в цьому процесі використовував свій статус і владу. Він вийшов з контексту навчального процесу. Дві ознаки насильства: використання власного статусу влади, коментування тіла. Я погоджуюсь, що до певного часу сексуальним насильством вважалося проникнення, або дотики чи пошкодження, то вже зараз з’являються інші класифікації: розбещення, коментування. І тут важливо говорити, які є ще види, і що відноситься до сексуального насильства. Щоб молодь вчилася це ідентифікувати. Насильство любить тишу, щоб його нормалізували, щоб воно не виходило (на загал — ред.) і людина не почала свідчити. Про це важливо серед молоді говорити. Якщо ми ловимо на собі дискомфорт, заціпеніння, змішання контексту, коли я сиджу на парі, а викладач не питає мене про предмет, а питає про моє тіло — це ситуація, яка виходить за рамки стосунків «викладач-студентка». Треба опиратися на свої відчуття, чи є дискомфорт, заручитися підтримкою оточення поруч. Також при університетах є психологічна служба, звернутися до психолога, який зможе зафіксувати ці відчуття, які дівчина могла на собі зловити. Є гаряча лінія «Ла Страда», також при деяких університетах є психологічна служба, при центрах соціальних служб також.

Руслана Кравченко: Одного разу я була чергова, мені потрібно було перед заняттям відкрити аудиторію і закрити її. Я залишилася одна, викладач мене почав щось запитувати, це було напередодні дня працівника освіти, він мене почав запитувати, чи готова я його привітати. Почалися натяки на поцілунок в щічку. Якось так все сталося досить швидко, я наче як не могла категорично йому сказати «та ні, я вас не буду вітати», бо це негарно. Він підійшов до мене і замість поцілунку в щічку, він буквально поліз до мене цілуватися з язиком. Я не змогла ніяк відреагувати на це нормально. Я просто заціпеніла, стиснула зуби, я не знала, що мені робити. Нічого далі не трапилося. Але в мене був шок і я не знала, що мене можна з цим зробити. Лише потім, коли ми вже йшли з аудиторії в сторону виходу, я спробувала йому щось сказати на зразок, що я розповім своєму хлопцеві, а він мені сказав «та не треба, та нічого такого». Далі я просто не дозволяла собі десь наодинці з ним залишатися. 

  • Я просто заціпеніла, стиснула зуби, я не знала, що мені робити.

Валерія Широкова: Чи є якісь інструменти, способи якось психологічно себе захистити, або як діяти в такій ситуації?

Наталя Пашко: Це достатньо стресова ситуація, наш організм має певні реакції: бій, біжи, замри. Якщо ми розуміємо, що двері закриті, або сили нерівні — відштовхнути. Якщо йде реакція заціпеніння, то це буде мати вплив на іншу сторону. Далі якихось дій може не відбуватися. Є можливість голосу, якщо він є. Якщо немає голосу, в цей момент просто не робити додаткових рухів. Якщо  ми розуміємо, що сили нерівні, наш організм нас зберігає. 

Леся Дубчак: Бояться, коли людина заявляє, що буде свідчити. Коли твердим голосом говорить «я розповім», «те, що відбувається, мені не подобається, я цього не хочу». 

Наталя Пашко: Після того, як така ситуація сталася, ніхто не забороняє студенткам звертатися не тільки усно до керівництва університету, а і з письмовими зверненнями. Для учасників навчально-виховного процесу, для викладачів — це однозначно вчинення аморального проступку. Він не сумісний з виконанням виховних функцій, а для викладачів — окрема підстава для звільнення їх з роботи. Тому надання цій ситуації розголосу може зупинити подібну поведінку щодо жертви і щодо майбутніх жертв. Чому викладачі дозволяють собі таку поведінку? Тому що ніхто не сигналізує про це. Ніхто не готовий говорити відкрито і відстоювати свої права. Саме через це в нас в суспільстві ситуація с харасментом саме на тому латентному рівні. Коли ми почнемо про це говорити, я думаю, випадків поменшає. 

Леся Дубчак: Є девіантний цикл — підготовки жертви до здійснення безпосереднього насильства. Це коли відбувається нормалізація того, що я роблю. Спочатку дотикаюся до плеча, потім далі — коментування тіла, агресивні дії. Кривдник намагається зробити все, щоб це залишилося в таємниці. 

  • Жодних засуджень особливо я теж не почула, ситуація більше сприймалася як щось таке нестрашне.

Руслана Кравченко: Я нікуди не зверталася. Я маю на увазі правоохоронні органи чи адміністрацію. Я просто знала, що багато викладачів знають, що відбувається таке, тому що чутки ходили по університету вже не один рік. І наскільки я знаю, після нашого курсу це продовжувалося. Жодної надії чи віри в те, що мені вдасться якось цьому зарадити з одного боку не було, з іншого — я не мала знань чи досвіду, пов’язаного з тим, що можна робити. Я просто розповіла моєму хлопцеві. Він мені навіть не повірив, більше посміявся з цього. Потім я сказала батькові, він сказав, що, якщо це буде продовжуватися — він з ним поспілкується. Але так як я уникала таких ситуацій — більше такого не траплялося. Одногрупниці розповідали, що він їх там в кутку зажимав. Ми з ними не обговорювали про те, чи треба щось робити. Ніяких засуджень особливо я теж не почула, ситуація більше сприймалася як щось таке нестрашне.

Леся Дубчак: Більшість дівчат дійсно чітко не ідентифікує це як певне протиправне діяння. А воно може виражатися навіть з нашим законом ( «про забезпечення рівних прав можливостей жінок і чоловіків») не тільки в діях фізичного характеру. 

Домагання з юридичної точки зору: це дії сексуального характеру словесного характеру і фізичні доторки, зажимання, тим паче поцілунки. 

Хоча закон був прийнятий в 2005 році, сьогодні вже майже 15 років пройшло, про це майже не говорили. Я сама закінчила університет, я є практикуючим адвокатом, навіть в нашому професійному середовищі про харасмент почали говорити недавно. Чітко ідентифікувати, визначати, давати оцінку цим діям. Що тоді говорити про пересічних громадян?