10 тисяч киян вимагають створення у місті мережі громадських туалетів

Петиція з вимогою створити в Києві мережу громадських вбиралень у 2016 році набрала 10 тисяч голосів, необхідних для її розгляду. Дізнаємось, що зроблено, а що не зроблено станом на сьогодні.

Євген Павлюковський: Ви мешкаєте в Канаді, а як почали цікавитися вбиральнями в Києві?

Сергій Щелкунов: В Канаді я менше року, приїхав сюди на навчання. Перш ніж приїхати, я займався громадською діяльністю. Так сталося, що з керівником апарату КМДА зайшла розмова на Фейсбуці через те, що ми хотіли обладнати пішохідний перехід на Бессарабці (де люди і так переходять через дорогу), а він написав: «Давайте ми і туалети поставимо там, де людям це потрібно).

Це був сарказм, але не розуміючи того, пан Бондаренко в принципі підтвердив, що нам потрібні туалети. З цього почалася ініціатива і з’явилася петиція, яку підтримало більше, ніж 10 000 киян. Це було перед початком 2017 року.

Євген Павлюковський: Що саме зазначено в цій петиції?

Сергій Щелкунов: В петиції йдеться про те, що Києву необхідна мережа громадських вбиралень. Вона має бути доступною для всіх громадян. В тому числі, громадян, які вимушені користуватися візками. Вони мають надавати доступ до питної води в якійсь кількості, мають бути обладнані столиками для батьків, яким необхідно замінити підгузки дитині.

Під час зборів підписів кияни висловлювали чимало конструктивних пропозицій. Ми дійшли до висновку, що формат київських громадських вбиралень має також включати не тільки те, що було зазначено в петиції, а й можливість, наприклад, продезінфікувати руки. Була дуже крута ідея, що вбиральня в той чи інший спосіб має надавати громадянам доступ до товарів жіночої гігієни, дитячих підгузок або товарів для профілактики захворювань, які передаються статевим шляхом.

Мова зайшла про те, що вбиральні можуть стати місцем, в якому громадяни будуть розмірковувати або намагатися скоїти самогубство, вживати наркотики, і такий ризик існує. Тому також ми дійшли до висновку, що необхідні інформаційні матеріали, які б надавали відвідувачам доступ до розуміння, що в Києві та в Україні є «гарячі лінії», які безкоштовно можуть допомогти в ситуації.

Ірина Славінська: Ця концепція — це конкретний проект, над яким працюють, чи візія того, як би мало бути?

Сергій Щелкунов: Це моя візія як автора та візія киян, які долучилися до процесу підписання петиції. У нас існує чимала «дірка» між міською адміністрацію та киянами. Зараз я намагаюсь добитися від Київської міської державної адміністрації узгодження формату. У нас є своє бачення, бачення міської адміністрації я не знаю. Пан Кличко надав мені відповідь про те, що в Києві чимало громадських вбиралень, вони у задовільному стані. Але, як показало розслідування телеканалу ZIK, громадські вбиральні в Києві — це сцена для фільму жахів, вони жодним чином не є доступними.

Ірина Славінська: Скільки коштуватиме впровадити візію, втілену в петиції?

Сергій Щелкунов: На даний момент ми ще не прораховували цей проект. Я сподіваюся, як тільки ми дійдемо до узгодженого формату, я зможу знайти за допомогою громадськості волонтерів-архітекторів, які зможуть спроектувати декілька варіантів для Києва. Маючи проект на руках, ми зможемо підрахувати.

Євген Павлюковський: На зв’язку  також людина, безпосередньо причетна до проекту громадських вбиралень, які зараз існують у столиці – екс-заступник головного архітектора Києва Віктор Глеба. На вашу думку, те, що є зараз, і те, що пропонується в петиції, — наскільки це можливо виконати в межах Кива, можливо, щось вже виконано?

Віктор Глеба: Я підтримую активістів та Сергія — ідея хороша. Єдине, з точки зору саме туалету, у Києві з цим проблеми. Норма у великих містах на 1000 населення — одна вбиральня, у нас ця норма занижена, як мінімум, у 12 разів. Друга проблема в тому, що Пантелєєв, профільний заступник Кличка, досконально не знає кількість туалетів у Києві.

Повну версію розмову слухайте в доданому звуковому файлі.