130 років тому на Закарпатті народився художник Адальберт Ерделі

Гість — художник, завідуючий кафедри рисунку Закарпатської Академії Мистецтв, лауреат премії ім. А. Ерделі та Й. Бокшая, автор альбому “Ерделі” (2008), Заслужений художник України Антон Ковач.

Антон Ковач: Прізвище Адальберта Ерделі поширюється в Ужгороді та Україні з 90-х років. Для усіх шанувальників мистецтва і в першу чергу для нас, викладачів Академії, це людина, яка є «номер один» в живописі, культурна людина європейського масштабу. Ми донині пишаємося ним, відзначаємо його ювілей, я особисто маю велику гордість, що він жив у нас, створив школу. Він є засновником і школи, і спілки. Хоча офіційних звань він не мав, але він є першим не тільки в Закарпатті, але й в Україні.

• Довідка: Адальберт Ерделі (25 травня 1891 — 19 вересня 1955) навчався у 1911–1915 роках у Будапештській Академії мистецтв, у 1922–1926-у роках в Мюнхені, з 1926 — в Ужгороді. У 1927-у заснував разом із Йосипом Бокшаєм Ужгородську художню школу, у 1931-у — Товариство діячів образотворчих мистецтв у Підкарпатській Русі. У 1929–1931-у роках жив і працював у Парижі, де і познайомився з імпресонізмом і фовізмом, брав участь у виставках разом з А. Дереном, П. Боннаром, Дюфі, А. Матіссом. У 1945–1955-у роках викладав малювання в Ужгородському училищі прикладного мистецтва.

Антон Ковач: Він народився в Іршавському районі, присілку Климовиця, в багатодітній сім’ї педагогів. Коли став юнаком, його родина переїхала в Мукачево і більшість часу він провів там. Первинне прізвище в родині було Гриць. А коли переписували в імперській Угорщині прізвища на ті, які були у вжитку на Закарпатті, батько його вирішив, що він буде носити прізвище Ерделі. А насправді він народився з прізвищем Гриць. Хоча, зараз ніхто про це не знає, — він знаний виключно як Ерделі.

У 1911 році він починає навчатись у Будапешті, і це вже серйозна епоха в його житті. Він вчився у визначних педагогів на той час, це вже не тільки Угорщина, а й Європа. Його вчителями був Карой Ференци, якого він вважав найкращим у Європі, коли вже відрядження були. У парі з відомим художником Йосипом Бокшаєм вони здобули блискучу європейську освіту.

Угорщина після Першої світової війни втратила своє панівне значення на території Підкарпатської Русі (сучасне Закарпаття, – ред.), яка потрапляє під юрисдикцію Чехословаччини. У той період Адальберт Ерделі активізувався творчо і почав їздити у мистецькі відрядження. Завдяки Міністерству освіти Чехословацького уряду він у 1924 році їде у Німеччину, де викладає етику в буржуазних сім’ях, обіймає посаду в газеті Allgemeine Zeitung, малює портрети. Своєю освітою та інтелігентністю він міг тримати потрібний для тогочасного суспільства рівень, щоб заробляти собі на життя та мати певний статус.

Він був присутній на першому судовому процесі Адольфа Гітлера і був одним із небагатьох, хто міг замальовувати його з натури. Йому потім це згадають, у комуністичні часи.

У 1930-х роках у його роботах з’являється легкість, віртуозність, композиція витонченості. Характеристику людей він робив швидко, писав швидко. То завжди було свято мистецтва, і дотепер роботи, які зберігаються, не втрачають своєї актуальності. Саме у 30-х роках він уже мав значний творчий доробок — мав організовані виставки у Варшаві, у Празі, у Брюсселі. Він заснував тоді «Товариство діячів образотворчого мистецтва на Підкарпатській Русі», куди увійшли Бокшай, молодий Коцка, Федір Манайло, Контратович. Пізніше люди, які були в основі цього товариства, заклали основу Закарпатського осередку Національної спілки художників.

Ерделі не тільки працював як митець, але і очолював Ужгородське училище мистецтв до 1945 року. У 1947-1948 робили виставки, готувалися на Київ групові виставки. Він був на чолі того колективу, досить гарно їх приймали. Збереглись фотографії нашого колективу під час візиту до Канева. Видно було, що він був у творчому процесі.

У 1950-х роках його почали цькувати, викликати, колектив налаштували проти нього, почалося зовсім інше життя. Володимир Васильович Микита, який живе і понині, у свої 24 роки допомагав йому заробити на кусок хліба, даючи ґрунтувати полотна. Думаю, що з 1949 року тодішнє КДБ завело на нього справу і почало його знищувати. Не фізично, але морально — точно. Він через півтора-два роки захворів на серце, хоча на межі свого 60-ліття виглядав прекрасно.

У творчості Ерделі не були важливими етнографічні ознаки, але є низка портерів у національному одязі, гуцулів, наприклад. Але це не було саме змалювання етносу, скоріше — наслідування загальної європейської традиції живопису.

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS