«Громадське радіо»
У студії «Громадського радіо» — скрипалька, викладачка і донька скрипаля Мирослава Которович.
Лариса Денисенко: Чому ви вирішили згадати тата саме цими творами? Нагадаю, що йдеться про кілька сонат, які були написані бароковим композитором Генріхом Францом Бібером.
Мирослава Которович: Кожного року влітку, адже саме тоді не стало тата, ми проводимо концерт його пам’яті. Влітку цього року одна з його учениць Соломія Сорока, яка зараз живе і працює в Америці, запропонувала мені заграти щось разом. Саме вона подала ідею виконати ці сонати. Тоді нам вдалося зіграти тільки 5 сонат. Ми виконували їх в Лютеранській церкві святої Катерини. Це прозвучало як реквієм на згадку тата. Самі сонати присвячені діянням Діви Марії і її сина. Їхня назва перекладається ще і як «Містерія святого розарію». Вони написані спеціально для служби, яка, до речі, відбувається у жовтні. Всього сонат 15. Кожна з них присвячена якійсь події з життя Діви Марії на землі. Виконуватимуть їх 14 скрипалів. Я надзвичайно щаслива, адже змогла об’єднати на одній сцені найкращих і найблискучіших скрипалів.
Ірина Славінська: Давайте їх представимо.
Мирослава Которович: Це вже згадана Соломія Сорока, а також Віталій Леонов, який є концертмейстером президентського оркестру. Це Богдана Півненко, яка опікується сферою підростаючого покоління і Юрій Стьопін, який є концертмейстером «Київських солістів». Про Ігора Завгороднього я можу можу говорити дуже багато. Це надзвичайно талановита людина — скрипаль, якого сам Бог поцілував в лобик, хоча на скрипці він почав вчитися аж у 9 років.
Ірина Славінська: Це вже пізно? В якому віці зазвичай починають вчитися грати на скрипці?
Мирослава Которович: У 5-6 років.
Наступна скрипалька — Юлія Гончарова — перша студентка, що після смерті тата досягла такого успіху. Зі Львова приїде Назар Пилатюк, що також вважає тата своїм вчителем. Артем Дзегановський — мій випускник, який допомагав в підготовці концерту влітку. Він добре розбирається в бароковій музиці, а це не так легко як може здатися. Кирилові Стеценку дісталося 2 найскладніші сонати — «Розп’яття» і «Воскресіння», де під час виконання перехрещуються струни. Я думаю, що Бібер показував таким чином символізм розп’яття. З Литви приїде моя давня подруга Раса Восілюте. Лідію Футорську я почула на концерті в Луганську, коли вона грала концерт Прокоф’єва. Вона так мені сподобалась, що я сама підійшла до неї в гримерку. Скрипаль Андрій Павлов — представник молодого покоління, а Дмитро Ткаченко — справжній колега тата. Я гратиму останню сонату, яка називається «Янгол-охоронець». Фактично, це звертання до янгола-охоронця на основі танцю пасакалія.
Я хотіла запросити не тільки учнів тата. Мені хотілося розширити його постать, адже його талант і досягнення належать усьому світу.
Однієї групи контінуо не вистачило, так як матеріалів дуже багато. Тому ми вирішили створити 3 групи контінуо. Партію клавесина виконають Олена Жукова, Ольга Шадріна-Личак і Наталія Сікорська, а на віолончелях їм допомагатимуть Віталій Тичина, Арсен Пахолюк і Ігор Пацовський. Також у концерті візьме участь Ігор Саєнко (баян). Ми завершимо концерт, граючи під супровід фотографій мого тата, які будуть зображені на великих екранах.
Лариса Денисенко: Богодар Которович вважав, що скрипалі, заграючи з бароковою музикою, намагаються приховати свої технічні недоліки. Ви ж вирішили згадати тата саме цією музикою. Чому?
Мирослава Которович: Це надзвичайно віртуозний цикл. Мій тато особисто теж виконував «Сонату репрезентативу» Бібера. Бібер відрізняється від бароко як такого, тому що він є в першу чергу блискучим скрипалем. Коли ж тон не зовсім гарний або немає віртуозних даних, скрипалі дійсно можуть ховатися за бароковою музикою.
Для виконання цих сонат існують спеціальні чотки, призначені для того, щоб відраховувати 15 подій. Кожна з намистин відповідає троянді, тому у нас на сцені буде дуже гарний розарій.
Зі сценографією і відеоартом нам допомогла моя близька подруга Зінаїда Ліхачева. Також на концерті буде представлена монографія, що охоплює період татового становлення до його прибуття в Київ. Цю монографію спеціально до концерту написала Тетяна Ляхіна.