25 лютого дивіться у кінотеатрах український документальний фільм «Бранці»

Наталя Соколенко: Розкажіть  історії, про які йдеться у фільмі.

Володимир Тихий: Зйомки почалися з весни 2014 року — рефлексія на події на Майдані. Саме усвідомлення концепції почалося із з’їзду родичів Небесної Сотні, які потім організувалися в ГО та відстоювали пам’ять розстріляних на Майдані. Таку місію взяли на себе Володимир Голоднюк (батько Устима Голоднюка) та син Сергія Бондарчука — Володимир Бондарчук.

Володимир Голоднюк  провів власне розслідування стосовно вбивства сина: шукав свідків, знімав відео. Мені видалося цікавим це громадське розслідування і я почав цим займатися. Ми вийшли на першого свідка і у справі Сергія Бондарчука — Сашка Клочка, який 20 лютого опинився у Жовтневому палаці. Там сталася така історія, що вони приперли до стіни двох ВВ-шників і Сашко побачив своє альтер-его: ВВ-шник був приблизно  такого ж віку, стомлений, чорний від сажі, однак він був за іншу сторону барикади. Сашко вмовив його віддати щит, дубинку, шолом, мотивуючи це тим, що не завдасть йому шкоди.

Знайшлась людина, яка пояснила, чому втікали силовики. Це проливає світло на розуміння того, що ж відбулось на Майдані. Зараз же все висвітлюється за допомогою кліше, які канонізують певні жертви, події, знімаючи із себе відповідальність за них.

Треба розуміти, що те, що відбувалося не Майдані  —  це не вуличні протести, а протистояння, війна. Ми не маємо сприймати події на Майдані як перевищення силовиками їх повноважень. Відбувся заколот на рівні бандитських угрупувань, адже юридично силовики не представляли силові структури.  За це мають бути відповідальні люди, які стояли ЗА ними.

Ольга Веснянка: Коли ми можемо побачити кіно?

Володимир Тихий: Звичайний український глядач може його побачити у кінотеатрах України в 5 містах: Львові, Харкові, Одесі, Києві та Дніпропетровську. Покази відбуватимуться з 25 лютого.

Ольга Веснянка: Кого може зацікавити фільм «Бранці»?

Володимир Тихий: Людей, готових ходити в кіно на неголівудські фільми, на жаль, досить мало. Їх десь від 10 тис. до 30 тис. по всій Україні. На них і чекаємо, сподіваючись, що коло охочих подивитись документальне кіно в Україні збільшиться.