340 тис. дітей травмувалося і 7 тис. загинуло 2015 року від побутових травм

Говоримо про випадок із 20-річною мамою, яка покинула без нагляду на 9 днів однорічного сина і дворічну доньку, внаслідок чого хлопчик загинув від голоду, а дівчинка потрапила до лікарні. А також про стан справ із правами дітей в Україні.

Тетяна Трощинська: Що зараз із цими дітками та їхньою матір’ю?

Микола Кулеба: Було судове засідання, де прийняли рішення взяти жінку під варту. Від 8 грудня розпочнуться допити свідків, тому що є дуже багато різної інформації.

Спершу була інформація від сусідів, які говорили, що поліція приїжджала і поїхала, не відкривши двері. Натомість поліція цю інформацію спростовує. Тому тепер дуже цікаво, що скажуть слідчі.

Сусіди також говорили, що постійно чули плач дітей вранці та увечері. А коли їх опитувала поліція, то вони уже нічого не чули. Я так розумію, що вони бояться відповідальності.

Ще сьогодні з’явився брат цієї жінки, який розповів, що їх є четверо у сім’ї: він і три сестри. Вона була наймолодшою сестрою і трохи легковажною. У 16 років вона народила першу дитину.

На її першого чоловіка зареєстровано двоє дітей, проте до них він не мав доступу. Окрім того, жінка постійно вимагала гроші від знайомих, друзів, сусідів під приводом того, що у її донечки, яке теж ледь не загинула, начебто є ракова пухлина. Тобто, вона вигадувала різні історії.

Тетяна Трощинська: Який стан дівчинки?

Микола Кулеба: Лікар інтенсивної терапії повідомив, що дитина зараз іде на поправку. Її стан здоров’я покращується. Але поки що важко казати як ця травма позначиться на здоров’ї дитини.

Тетяна Трощинська: Яка роль соціальних працівників у таких ситуаціях?

Микола Кулеба: Соціальний працівник не повинен стояти біля кожної сім’ї, щоб попередити такі випадки. Але коли до них хтось звертається, то повинні надати необхідну допомогу. Вони мають взаємодіяти із іншими органами: працівниками поліції, охорони здоров’я, вчителями в школах та садочках. Тобто працівників соціальної служби повинні знати. І так не має бути, щоб вони працювали тільки із 9-ї ранку до 6-ї вечора  та ще й тільки у будні дні. І недолік цієї системи, що вона більше працює уже із наслідками. Якщо є тотальне неблагополуччя, тільки тоді позбавляють батьківських прав.

Василь Шандро: Але ж цю певну категорію людей можна відслідковувати.

Микола Кулеба: Дивіться, все дуже просто. Мати у 20 років із багатодітної сім’ї має трьох дітей від різних чоловіків. Що ще може бути показником неблагополуччя? Навіть якщо вона має 6-й iPhone. Якщо вона уже народила цих дітей, то соціальний працівник повинен прийти і зробити оцінку цієї сім’ї. Бо є ці технології  у цілому світі, які визначають ризики.

Тетяна Трощинська: Які механізми потрібні для цього? І хто цього не робить?

Микола Кулеба: Перш за все це потрібно сформувати як систему, яка б давала відповіді, як потрібно діяти у кожній ситуації для того, щоб запобігти таким випадкам.

Василь Шандро: Чи можна говорити про те, що цей випадок показує проблеми суспільства загалом?

Микола Кулеба: Це вже тенденція. Ця криза цінностей стала результатом того, що людям байдуже до проблем ближнього. Ми бачимо агресію по телебаченню і звикаємо до цього.

І коли щось подібне стається, нас трохи вибиває із цієї мушлі. Повірте, діти щороку гинуть тисячами подібною смертю.

Тетяна Трощинська: А у вас є цифри скільки тисяч?

Микола Кулеба: В минулому році, наскільки я пам’ятаю, від травматизму загинуло близько 7 тисяч. А 340 тисяч травмується щороку від різного виду травм. Це 5%, і це шалена цифра. Ми маємо щось із цим робити.