Культура — частина національної безпеки, і ми бачимо це під час нашої роботи, — Тетяна Олійник про збереження спадщини й ідентичності

Руслана Кравченко: Яке місце збереження та відновлення культурної спадщини займає серед відновлень в Україні загалом? Наскільки велику увагу цьому приділяють у суспільстві?

Тетяна Олійник: Зараз ми повсюдно чуємо, що культура — це частина національної безпеки. І це дійсно так, ми бачимо це під час нашої роботи. Я працюю у програмі «Партнерство за сильну Україну» — донорській стабілізаційній програмі, яка працює саме в прифронтових регіонах. І в нашій щоденній роботі культура та ідентичність, робота з культурою та ідентичністю є важливою складовою.

Із 2022 року ми розглядали це як один із основних напрямків. І ми бачимо цей запит, який постійно є і постійно був. Я поясню просто: наприклад, стабілізаційна програма, основною задачею якої є підтримка суспільства в кризі, підтримка довіри до уряду і так далі. Звісно, великою частиною цього є забезпечення основних щоденних потреб. Підтримувати громади після підриву Каховської ГЕС, пережити зиму було дуже важко було, особливо останню. Ми всі маємо цей досвід.

«Ми бачимо запит від громад на збереження культури й ідентичності»

Гуманітарне розмінування. Це все, звичайно, є дуже нагальною потребою. Але тим не менш, частиною цієї стабілізації культура та ідентичність розглядаються як дуже важливі. Ми бачимо цей запит від громад. Ми бачимо цю потребу від них як складову «нормальності».

Це єдиний простір, де вони можуть пожити нормальним життям. Насамперед — для дітей, для родин це дуже важливо. Тобто цей запит є стосовно дітей, але за дітьми теж підтягуються і дорослі.

Ми бачимо, що особливо на початку повномасштабного вторгнення культурні дієвці виконували роль соціального «клею» у своїх громадах. Зараз дуже збільшилася їхня відповідальність, їхні ролі, які вони брали на себе. Тобто вони займалися і записом усної історії, і записом досвіду окупації вже в деокупованих громадах. Вони надавали психологічну підтримку. Дуже багато ми говоримо про арттерапію, і я рада, що професіоналізується ця сфера.

Дуже часто це сприймається на дуже базовому рівні. Просто краще проведення часу не є арттерапією, але тим не менш це можливість побути серед своїх, розрядитися. Ми бачимо, що величезну кількість роботи взяли на себе дієвці культури, починаючи від базових прихистків.

«Культура і спадщина дають відчуття тяглості, відчуття чогось постійного»

Шелтерами ставали театри — ми бачили ці приклади. Але найважливіше, знову ж таки, повертаючись до початкової тези про національну безпеку, а якщо ширше це розуміти — про частину нашої стійкості, про яку дуже багато всі говорять і намагаються зрозуміти, в чому ж секрет цієї стійкості. То все ж таки в кризових умовах звертання, повернення до спадщини, воно діє. Коли руйнуються повсякденні рамки існування, те, до чого ми звикли, повсякденне життя дуже сильно змінюється.

Культура і спадщина дають відчуття тяглості, відчуття чогось постійного, кореню чи сили тощо. Ми бачимо це в роботі з переміщеними громадами, релокованими з території Луганської, Донецької областей.

Наскільки для них це важливо навіть без доступу до матеріальної спадщини — вони не є на тій території та змушені покинути свою малу батьківщину. Вони надзвичайно цінують і повертаються до нематеріальних традицій, звичок, їжі. У нас був дуже хороший проєкт, який ми підтримували, з громадською організацією, яка займається популяризацією Авдіївської каші як традиції.

Вони влаштували мандрівний фестиваль про кашу, яка мандрує Україною. І в кожному місті, куди вони приїжджали й де були переселенці з Авдіївської громади, це перетворювалося на не просто спільне споживання їжі, а на спільний простір спогадів. І знову ж таки це був терапевтичний простір.

Люди збиралися, ділилися своїми враженнями, переживаннями. Ми взагалі бачимо підвищення такого попиту на 4-5 рік діяльності. Зараз значна кількість заявок до нас саме від переміщених організацій на проєкти збереження будь-якого типу спадщини, оцифрування приватних медійних архівів, люди збирають фотографії, записують спогади…

Програма «Партнерство за сильну Україну» запрошує подаватися на участь у програмі «Спадщина: простір для роботи» — це комплексна ініціатива PFRU для мережування, навчання, менторської та грантової підтримки культурних дієвців із прифронтових регіонів.

Слухайте розмову повністю у доданому аудіофайлі і дізнавайтеся ще більше!