«Діти знають, як вижити, але не знають, як скупитись у магазині»: як наставництво допомагає підтримувати дітей без батьківського піклування

«Наставник — це не вчитель і не вихователь»

Руслана Брянська (Кравченко): Що таке наставництво? Чому ця роль надзвичайно важлива в житті дитини, яка перебуває в інституційних закладах виховання? 

Софія Юдіна: Наставництво — це процес підтримки для підготовки до самостійного життя. Коли ми говоримо про наставництво за державною програмою — це для дітей, які зростають без батьківського піклування або не мають достатньо підтримки в сім’ї. Вони можуть зростати в альтернативних формах виховання: у дитячих будинках сімейного типу, у прийомних сім’ях або в інтернатних закладах. Або ж є сім’я, але там недостатньо підтримки. 

• Наставник — це людина поза батьківською чи професійною роллю, не вчитель і не вихователь. Це людина, яка індивідуально підтримує та допомагає дитині, де в цьому є потреба.

Руслана Брянська: Наставництво за державною програмою з’явилося ще у 2016-2017 роках. Чому саме зараз був ухвалений закон, згідно з яким наставником може стати майже будь-яка людина, яка пройшла відповідне навчання?

Кирило Невдоха: Наставництво дійсно було зафіксоване на законодавчому рівні в Україні ще в 2016-2017 роках, але лише в одному законі, що стосувався виключно дітей, позбавлених батьківської опіки. Була окремо постанова Кабінету міністрів, яка регулювала процес організації наставництва.

Однак країна рухається вперед: створюються різні альтернативні форми виховання дітей, не тільки інтернатні заклади. Водночас потреба в підтримці дітей, позбавлених батьківського піклування, нікуди не зникає. Навіть, якщо прийомні батьки, батьки-вихователі чи опікувальники (бабуся, дідусь, тітка, сестра) беруть під опіку, то їм теж була б помічною додаткова людина, яка б підсвічувала сильні сторони дитини чи молодої людини, допомагала в освітньому напрямку, в кар’єрному напрямку. 

Зараз напрацьовуються підзаконні акти, які допоможуть реалізувати закон на практиці. Цим якраз займається наше профільне Міністерство соціальної політики, сім’ї та єдності України. Ми з Софією особисто включалися в розробку законодавства.  

Наставником може стати повнолітня особа, яка досягла 21-го річного віку, не здійснювала домашнє насильство, не зловживає наркотичними засобами, алкоголем чи іншими психотропними речовинами. У законі є цілий перелік, хто може і хто не може бути наставником. Якщо коротко: якщо ви безпечна та надійна людина, ви можете стати наставником або наставницею. Вам не потрібно мати психологічної, педагогічної освіти чи великого досвіду у вихованні дітей.

Наставництво може бути навіть першим кроком у контексті роботи й взаємодії з дитиною. Це волонтерська робота, вона не оплачувана. Це як соціальна місія: людина може ділитися своїм досвідом, отримувати соціальні зв’язки, відчувати розраду, що комусь допоміг, підтримав. Саме тому ми запустили нещодавно комунікаційну кампанію, де говоримо: «Наставництво — твій досвід у дії».

Наприклад, ти вже маєш досвід готування, а є дитина, яка ніколи не готувала їсти, бо їй в інтернатному закладі тарілку поставили, ложку додали, і все. Або ж ти класно знаєш математику і можеш допомогти дитині, яка має складнощі в навчанні.

«Діти знають, як вижити, але не знають, як скупитись у магазині»

Руслана Брянська: Софіє, ви стали зараз наставницею. Розкажіть, як ви йшли до цього? І як знайти контакт із дитиною?

Софія Юдіна: Мій шлях до наставництва почався задовго до самого знайомства з дитиною. У своєму оточенні я бачила багато прикладів, коли дорослі приймали дітей в родину: я дружила з дітьми з дитячого будинку сімейного типу; мамина подруга-акушерка всиновила новонароджену дитину, від якої відмовилась породілля. Для мене було нормою те, що можна народити серцем.

Коли мені було 20 років, я дізналась, що існує наставництво, і загорілася цією ідеєю. Однак у ковід це не зовсім працювало, потім почалась повномасштабна війна, тому це трохи відклалось, хоча бажання було сильне.

Згодом я подала документи, пройшла співбесіду, навчання. І два роки тому мені подзвонили з Центру соціальних служб і сказали, що є дитина, для якої мене обрали наставницею. Я хвилювалася, адже як би ти не готувалась, все одно не знаєш, як цей контакт відбудеться, який був у дитини попередній досвід. В анкеті є базова інформація про вік, улюблені уроки, характеристика від вчителів, але цього недостатньо, щоб одразу зрозуміти, що це за дитина.

У нас доволі добре склалися стосунки з дитиною. Звісно, травматичний попередній досвід дуже дається в знаки: мені потрібно було залучати підтримку психологів для себе, щоби знати, як мені діяти, як розвивати дитину, як формувати коло підтримки, щоби не вигоріти в процесі, тому що це добровільна довгострокова діяльність. Зараз наші наставницькі стосунки завершились, я два роки була для неї наставницею, ми бачились майже кожного тижня. Це було дуже класною пригодою.

Ріст навичок у дітей з травматичним досвідом може бути дуже нерівномірним. Діти можуть знати, як вижити, як турбуватися про менших, як десь добути гроші, їжу і так далі, але не мати елементарних знань про кар’єру, про те, як відбувається купівля продуктів або приготування їжі. Тому ми в ігровій формі, через спільну діяльність багато чому разом вчилися: як смажити картоплю, як відправити посилку, як щось замовити онлайн, як себе безпечно поводити в інтернеті, що важливо для підлітків. Я сподіваюся, що мій внесок допоможе їй побачити, як можна жити поза системою, і стати успішною жінкою в майбутньому, яка знає, як про себе подбати, як вести побут, як нести відповідальність і бути впевненою у собі. 

Руслана Брянська: Кирило, ви мали цей досвід, адже самі мали наставника. Ви часто в інтерв’ю кажете, що для вас близьке природне наставництво. Розкажіть про це більше.

Кирило Невдоха: У мене були різні наставники: це відбулося природним чином,  поза межами державної програми. Я б не сказав, що це краще, просто це відбувається природньо: людині не треба йти в Центр соціальних служб або звертатися до неурядової організації, проходити процедуру, яку проходила Софія. З іншого боку, держава теж не може просто дати вільний доступ до дітей усім людям — до речі, договір про наставництво можна розірвати в будь-який момент, якщо у процесі раптом виявиться, що людина все ж не відповідає критеріям.

Першим моїм наставником був працівник інтернатного закладу. Ця людина комунікувала з усіма дітьми, але здійснювала наставництво тільки щодо мене, вона приймала мене у свою родину. Для мене ціла сім’я була наставниками, адже я бачив досвід життя в сім’ї.

Це сформувало мене як особистість, завдяки ним я міг закрити свої емоційні та побутові потреби, зміг далі розвиватися, щоб досягти того, що маю зараз. Те, що для дітей, які живуть в сім’ях, база, для дітей з інтернатних закладів є розкішшю.  

Дітей з інтернатних закладів часто можна розрізнити. Це не про стереотипи, а про стиль життя і манеру поведінки у нашій закритій системі. Коли ти в родині, ти можеш перебирати різний досвід, а тут ти формуєшся в досвіді, який один спільний на всіх. Пам’ятаю, коли в магазин забігав: «Ох, треба все купити». Мене вчили, як треба себе вести більш ввічливо і культурно, мене діти інтегрували у свої дружні компанії, що позитивно вплинуло на мене.

Після випуску з інтернатного закладу у мене була наставниця, з якою я міг порадитися щодо стосунків з протилежною статтю чи щодо свого кар’єрного розвитку — обирав, у який заклад освіти вступати, які ЗНО складати. Кожен наставник відіграв різну роль в моєму житті.

Один із наставників навчив фінансовій грамотності, бо я «тринькав» гроші, — мене навчили контролювати це, вкладатися в освітній розвиток. Я ношу з собою по житті знання, що краще зараз вкластися у свій розвиток, і потім уже дозволяти собі різні спортзали, розважальні центри, класний одяг.

Також він допоміг ставити цілі в житті. Раніше я всім допомагав, а своїм життям не дуже і займався. Цей наставник підсвітив, що початково треба зрозуміти, про що ти мрієш, де ти хотів би бути.

Я зрозумів, що соціальні послуги без наставництва не спрацюють для дітей, особливо для молоді без батьківської підтримки. Соціальні виплати не спрацюють, якщо людина не вміє їх правильно витрачати.

Саме тому в Офісі «ДІйМО» один із ключових трьох напрямів — це розвиток наставництва дітей і молоді. Ми включаємося в законодавчі зміни, у комунікаційну компанію, рекрутуємо, підтримуємо і супроводжуємо наставників.

Закликаю доєднуватись до наставництва: на сторінках Офісу «ДІйМО» можна знайти форму для охочих долучитись до наставництва і подати заявку. Софія буде вас супроводжувати: ми надаємо супервізію, адже щоб підтримувати дітей, наставникам і наставницям теж потрібна підтримка.  

Руслана Брянська: Софіє, розкажіть, як відбувається процес навчання наставництву і перша зустріч з дитиною? Чи відсіюються кандидати на цих етапах?

Софія Юдіна: У рамках державної програми наставництва підготовка допомагає убезпечити і дітей, і наставників, діяти в найкращих інтересах дитини. Державною програмою займаються Центри соціальних служб, тому, якщо ви відчуєте, що це для вас, зверніться до найближчого  Центру соціальних служб або Центру надання соціальних послуг. Якщо ви готові рухатися далі, потрібно підготувати певний перелік документів: копію паспорта, витяг про відсутність чи наявність судимості, який генеруються в Дії за 1 хвилину, медогляд, який включає звернення до психіатра і сімейного лікаря.

Далі відбувається навчання, яке триває кілька днів. Це крута база для розуміння психології дітей та молоді, які мали складний життєвий досвід, для розуміння, як реагувати на складну поведінку або неочікувані прояви з боку дітей. Там багато інтерактивних вправ, рольових завдань, де можна себе спробувати і зрозуміти, чи готова я рухатися до цього зараз взагалі, чи, можливо, мені потрібно взяти паузу.

Частина кандидатів відсіюються, але це хороша новина, адже це в першу чергу про добровільну діяльність. На будь-якому етапі ви можете поставити собі питання, чи маєте на це ресурс. Далі відбувається взаємодобір, коли до потреб дитини добирається наставник, знайомство і безпосереднє наставництво.

«Наставництво — це про те, щоб ділитись звичайним людським досвідом»

Руслана Брянська: Чи є статистика, скільки людей хочуть зараз стати наставниками і наставницями дітей в інтернатних закладах?

Кирило Невдоха: У межах державної програми у 2025 році 103 дитини мали наставника або наставницю. Для порівняння, у 2024 році було 46 наставників і наставниць.  

Водночас підготовлених кандидатів, які виявили бажання і пройшли навчання, дещо більше: у 2025 році було підготовлено 227 кандидатів та кандидаток. У 2024 році їх було 85. Найбільше їх зараз у Львівській області — це 94 кандидати і кандидатки і 75 людей, які вже безпосередньо здійснюють наставництво. 

У 2026 році ми вже бачимо тенденцію до збільшення кількості тих, хто зацікавлений у наставництві. У деяких областях, де минулого року взагалі їх не було, зараз з’являються наставники та наставниці, зокрема завдяки нашій роботі, комунікаційній компанії, яку ми зараз запустили спільно з колегами, і освітньому серіалу про наставництво, який нещодавно з’явився на «Дія Освіта». У цьому серіалі просто, доступно і коротко пояснюється суть наставництва і хто може бути наставником. Наразі освітній серіал пройшли понад дві тисячі людей.

Руслана Брянська: Ви залучаєте інфлюенсерів, відомих осіб, для того, щоб популяризувати тему наставництва. Чи охоче вони доєднуються до інформаційних кампаній? 

Кирило Невдоха: Більшість погодилася. Дуже класно ставиться, наприклад, Ольга Мартиновська, відома шеф-кухарка. Вона сама планує піти в наставництво, тому спонукає людей долучатись через свій досвід.

Інші інфлюенсери теж із радістю долучилися, бо ця кампанія не про те, що треба бути ідеальним дорослим і мати надскіли, а про те, щоб ділитись звичайним людським досвідом. Як згадує Анна Різатдінова, тренер фактично став для неї наставником, він допоміг підсвітити її сильні сторони. Або блогер Данило Гайдамаха згадував, як вчителька стала для нього наставницею і розкрила його потенціал у контексті виступів і захоплення історію.

Ми горимо тим, щоб якомога більше людей дізналися про таку дієву форму підтримки дітей і молодих людей як наставництво. Ми радіємо кожному перегляду, репосту і коментарю.

Ми випустили понад 20 матеріалів різних форматів, і ми відкриті до того, щоб будь-хто міг їх використовувати. Якщо ви хочете опублікувати інформацію в себе на сторінці чи розмістити десь банер — ми готові надавати матеріали. 

Руслана Брянська: Софіє, де саме відбувається навчання наставництву? Наскільки воно складне і як довго триває?

Софія Юдіна: Програма підготовки зараз оновлюється, щоб відповідати новим вимогам законодавства — щоб люди бути готові здійснювати наставництво і для дітей, які проживають в інтернатних закладах, і для молодих людей, які вже є випускниками або проживають у сім’ї зі складними життєвими обставинами.

Зазвичай навчання триває чотири дні — підряд або з певною періодичністю. Зі свого досвіду скажу, що я навіть через рік-два поверталась до матеріалів, підглядала певні вправи, алгоритми дії при складній поведінці. 

У багатьох областях ГО беруть на себе навчання або спільно з Центрами соціальних служб, або Центри видають висновки — документи, де зазначено, чи може людина бути наставником чи ні. Ви можете дізнатись про навчання, звернувшись до нас або свого Центру соціальних служб. 

Я особисто пишаюся тим, що минулого року ми вперше організували перенаправлення для кандидатів, з областей, де не проходило навчання. Вони були дуже вмотивовані, але не назбирувалася група, і ми координували різні обласні центри та передавали документи для того, щоб люди могли пройти на навчання і стати наставниками. 

Ви точно не будете самі на цьому шляху. Ми включаємось на всіх процесах: від подачі документів до взаємодобору, супроводу наставництва і навіть завершення стосунків, адже дуже важливо, щоб це було не травмуючим для дитини і для наставників. Дізнатися більше про наставництво можна на сторінці «ДІйМО» або на єдиному порталі dity.gov.ua.

Руслана Брянська: Бути наставницею — це як?

Софія Юдіна: Це неймовірний досвід, це класна соціальна місія, де ти бачиш, як реалізуються твій досвід, знання і цінності.

Руслана Брянська: Мати наставника — це як?

Кирило Невдоха: Це мати опору і віру в своє майбутнє.

Комунікаційна кампанія «Наставництво — твій досвід у дії» реалізується Міністерством соціальної політики, сім’ї та єдності України, Координаційним центром з розвитку сімейного виховання та догляду дітей, Офісом дітей та молоді «ДІйМО», ГС «Українська мережа за права дитини» у межах проєкту «Підтримка дітей і молоді з досвідом перебування в альтернативних формах догляду» спільно з ЮНІСЕФ за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва і розвитку Німеччини (BMZ) через державний банк розвитку KfW, Європейського Союзу та Уряду Швеції. Зміст кампанії не обов’язково відображає погляд уряду Німеччини, ЄС, Швеції та/або ЮНІСЕФ.

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі