50 тюремних зошитів політв’язня Олеся Бердника не містять жодного слова про в’язницю, - донька

Лариса Денисенко: У тата стільки іпостасей. Він був долучений до створення Гельсинської спілки, багато працював над підтримкою правозахисного руху в Україні і писав фантастичні твори. Якщо відкинути те, що він ваш тато, хто він для вас у громадському сенсі?

Громовиця Бердник: Основне ким він був і залишається – відкривачем. Він розширював свідомість своїм читачам, послідовникам своїх ідей та тим, хто його оточував. І це основне.

Він був одним із трьох співзасновників Української Гельсинської спілки. І все це народилося у квартирі Миколи Руденка, де вони вирішили створити спілку. Потім до них приєдналася Оксана Мешко і Левко Лук’яненко. Тут він виступив як каталізатор ідеї і перші меморандуми були ним написані.

Так само в літературі усі його творчі ідеї були спрямовані на те, щоб розширити людині свідомість і відкрити їй бажання робити наступні кроки.

Я росла без тата. Його заарештували, коли мені було 5 років. А повернувся він, коли мені було 11. Тобто, це дитяче формування відбувалося без нього, але з допомогою його книг. А також із допомогою листування. Він постійно питав, що я читаю, чим займаюся і чим живу. Він спілкувався зі мною як із дорослою особистістю. І це не просто мене сформувало як дитину, а в сенсі, що я ніколи не боялася зробити наступний крок.

Лариса Денисенко: Я спостерігаю, що дисиденти часто відкривалися у поезії і фантастиці. Чому тато обрав фантастику, як майданчик для ідей? Може, тому що ідеї духу і свободи легше викладалися з допомогою фантастики?

Громовиця Бердник:  У нього завжди був оцей потяг до мрій. Його перша книга присвячена матері, яка навчила його любити мрію. Це не були захмарні фантазування, а намір, який треба було сформувати в думці і йти до нього. Це шлях до мрії, яку він називав світонія, чи духовні нації. І через романи він собі його прокладав.

Молодь, читаючи ці книги, бачила там й інші сенси. Кожен для себе там вловлював щось інше. Тобто, отой самий підтекст, який до пори до часу не ловили ідеологи.

Цікавий момент, що найбільш прискіпливу увагу звернули на нього після виходу нефантастичного роману «Чаша Амріти». Перші обшуки і негативні рецензії були саме тому, що тато розірвав шаблон. Головний герой явний комуніст, доктор наук, який раптом не хоче жити як усі, вирватися із системи.

Любомир Ференс: Що найбільше вам запам’яталося із років, коли батько був ув’язнений?

Громовиця Бердник:  Коли  йому вдалося повернутися, він привіз свої в’язничні щоденники. Це 50 блокнотів, які зараз готуються до друку. І це основне, що він міг привезти. Він дуже мало розказував як він там сидів, і він завжди казав в інтерв’ю: «Я і за ґратами залишався вільною людиною». Найважливіше, що він зберіг внутрішню свободу.  Це дуже важливо у всіх обставинах. І це той момент, який був народжений на Майдані і зараз почав трохи втрачатися.

Ще мені запам’яталися листи, які він мені писав. У кожному листі він мені писав якісь вірші. Він сам малював листівки, де писав свої листи. І мріяв у в’язниці.

Любомир Ференс: Ви сказали, що готуються до друку щоденники вашого батька, які він написав в ув’зенні. Чи відкрився вам батько з іншої сторони через ці щоденники?

Громовиця Бердник: У цих щоденниках немає ні слова про місце, де він знаходиться. Там творчі ідеї, вірші, думки, цитати із книг, які він там читав, фантастичні ідеї, сюжети, які він не усі встиг написати.  Але він для мене відкрився, коли я почала працювати із цими щоденниками. Я раптом усвідомила, що це людина, яка постійно ментально працювала. Таке враження, що він навіть уві сні прокидався і записував. І що найбільше вразило, що на кожній сторінці написана дата і слово «радість». Так він сам собі кожен день задавав програму,щоб попри все зберегти цю внутрішню радість, бо тільки це дозволить йому не втратити надію повернутися живим і ще щось зробити.