60% осіб, які постають перед судом, звільняються від покарань, — Хавронюк

Зараз виникають такі ситуації, коли співробітники СБУ, зокрема, за шпигунську діяльність на користь країни, з якою ми зараз перебуваємо у збройному конфлікті, отримують умовне покарання. Загальний термін покарання — 5 років. З них 3 роки  умовне покарання — людина перебуває на волі. Суспільство обурюється, що за набагато менший  кримінальний злочин присуджують набагато більше кримінальне покарання. Коментує Микола Хавронюк, експерт Центру політико-правових реформ.

Лариса Денисенко: Чим це можна пояснити?

Микола Хавронюк: Стаття 111 про державну зраду передбачає покарання від 10 до 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна або без неї. Коли за такою статтею засуджують особу, то розраховують дати їй щонайменше найменший можливий термін — тобто 10 років. Тому, коли звинуваченому за такою статтею дають 5 років умовно «з випробуванням», це досить дивно бачити. Чому суд приймає таке рішення? Тому що в Україні суддям надані найширші права — так звана дискреція.

По-перше, вони можуть тлумачити Закон так, як вважають за необхідне. Крім того, суддям надане право визначати покарання, яке в санкції може бути позначене від 2 до 7 років, від 3 до 8 — тобто, вже межа широка. Суддя вибирає серед багатьох видів покарань найприйнятніше для певної ситуації.

Крім того, у нас «скажені» можливості для диференціації покарання й відповідальності. Тобто, будь-яку особу суддя може звільнити від покарання за наявності певних умов, визначених Кримінальним кодексом. Ми дійшли до того, що 60% осіб, які постають перед судом, звільняються від покарань. З 2 тис осіб, яких зловили на хабарництві, до суду дійшло 500 осіб, з яких половину звільнено від покарання, решті назначено невеликі покарання.

Ірина Славінська: Водночас, пам’ятаю розмову з Євгеном Захаровим, який регулярно нагадує, що в Україні мізерний відсоток виправдувальних вироків.

Микола Хавронюк: Суди бояться виносити виправдувальні вироки у випадках, коли це потрібно. Зараз єдине, що компенсує цей процес — укладання угод про визнання винуватості з прокурором. Із самого початку ця угода розумілася так, як її розуміють в інших державах: якщо зловили кілька осіб, підозрюваних у злочині, діє система «хто перший здасть» і відповідно отримає меншу міру покарання. У нас це «викрутили» до невпізнанності: такі угоди застосовують до особи, яка вчинила якийсь простий злочин сама, без змови із будь-ким іншим. Таким чином прокурори торгуються і часто в свою кишеню.

Лариса Денисенко: Чому людей «недопритягують» до відповідальності?

Микола Хавронюк: Ми дуже сподіваємося, що будуть створені нові антикорупційні органи, які, власне, і боротимуться з корупцією. Але вони користуватимуться все тим же Кримінальним кодексом (якщо ми його не змінимо), в якому сотні корупційних «лазівок», які дають можливість на будь-якій стадії використовувати це у своїх інтересах. Він складений за принципом «була б людина, а покарання ми підберемо».

Лариса Денисенко: Якщо повернутися до теми, з якої ми почали: особа зізналася у вчиненні злочину. В який спосіб, суд сприйняв це визнання так, що в результаті її було фактично звільнено від покарання?

Микола Хавронюк: Якщо говорити професійною мовою, є Кримінальний кодекс із санкціями. Від санкцій суд не може відступати у разі, якщо це не винятки. Таким винятком є, до прикладу, стаття 69, яка передбачає можливість за певних обставин призначити покарання легше, ніж вказано статті або перейти до іншого виду покарання. Зазвичай ми говоримо про такий перехід у випадках, коли йдеться про злочини малої та середньої тяжкості. Але в коли говоримо про особливо важкі злочини про перехід мова не йдеться, лише про можливість пом’якшення нижньої межі покарання.  Хитрість у тому, що у Законі не вказано, до якої межі можна понижувати.