Довідка
Після Другої світової війни кількість в’язнів, засуджених за політичні злочини, значно зросла. У концтабори потрапляли члени національно-визвольних рухів із всього Союзу, серед них українців було 60-80 %. Вони створювали різні підпільні об’єднання для підтримки та самозахисту.
25 травня 1953 р. увечері групу непокірних чоловіків переводили із 4-ї у 5-ту зону і дорогою конвоїр випустив автоматну чергу по людях. Після побаченого в’язні 4 зони відмовилися із будівництва міста повертатися в бараки. На мітингу виступив українець Євген Грицяк із закликом до повстання і покарання за знущання з людей і приїзду комісії з Москви для розгляду їхніх вимог.
Близько 17 тис. в’язнів 1, 3, 4, 5, 6 зон відмовилися працювати і вимагали приїзду комісії із Москви. Вимагали не лише скорочення робочого дня, який тривав 12 годин, і покращення побутових умов, а повної зміни жорстокої табірної системи пригноблення особистості й волі.
Переговори місцевої табірної адміністрації були безуспішними, тож 5 червня у Норильськ із Москви прилетіла комісія МДБ СРСР під керівництвом полковника М.Кузнєцова. Після розмов із політв’язнями учасники московської комісії оголосили про деякі поступки, але через тиждень табірна влада порушила обіцянку й розпочала арешти активістів.
Для придушення опору влада зібрала значні військові сили і засоби.У кровопролитних сутичках загинуло близько двох сотень в’язнів.
Ми не мали озброєння, але найстрашнішою зброєю було не вийти на роботу, — учасник Норильського повстання
Попри придушення Норильського повстання була здобута перемога. Це була перемога духу політичних в’язнів над радянським тоталітаризмом. Політичні вимоги ув’язнених таки були частково виконані: через пів року ліквідували Особливу Нараду, розпочався перегляд справ політв’язнів, зібрані для відправлення за кордон іноземці, вивезені інваліди.
Відбулися нові повстання: Воркутинське з 19 липня до 1 серпня 1953 року та Кенгірське повстання з 16 травня – 26 червня 1954 року в Казахстані. Вони остаточно змусили радянську владу реформувати ГУЛАГ, який у 1960 р. було ліквідовано. Наступні радянські концтабори мали зовсім інші умови утримання в’язнів та правила життя у них.
Слухайте також: Влада в таборах ГУЛАГ рахувала не людей, а використані патрони, – історикиня Леся Бондарук
Горлаг у 1954 р. було ліквідовано як табір особливого режиму, в Норильськ приїхала комісія для перегляду справ політв’язнів. Якщо у 1953-1954 роках звільнення стосувалося лише вчених, партійних і комсомольських функціонерів, крупних господарників, то в 1955-1956 роках звільнення прийшло до абсолютної більшості колишніх в’язнів Горлагу.
***
Говорили про Норильське повстання з Михайлом Ткачуком, режисером, лауреатом премії імені Василя Стуса та Національної премії України імені Тараса Шевченка, автором документального кіноциклу «Загадка Норильського повстання».
Михайло Ткачук: Був такий чудовий чоловік, Степан Семенюк, один із останніх учасників повстання, він помер кілька років тому. Він дуже цікаво говорив про те, що ніколи боротьба українців за своє визволення не втихала, вона весь час продовжувалась. Навіть у таборах, де ми були, ми продовжували цю боротьбу. Після нас вже були повстання, що пройшли в Кенгірі, пройшла Воркута. Потім у нас з’явилась Гельсинська спілка, потім шістдесятники, далі ми прийшли до вільної України. Тобто це повстання йшло в ланцюзі отої визвольної боротьби.
Жінки в таборі — це взагалі окрема тема. Я думаю, можна б зняти ще фільм окремий про жінок, залишилось ще багато матеріалу. Українські жінки жили в 6-му таборі, про їхні долі можна розповідати нескінченно. Вони були зв’язкові або з родини, де хлопці були в УПА — за те і сиділи.
Мій батько ніколи не розповідав про мого діда — він загинув у Голодомор, у 1933 році. Йому й присвячений мій фільм — «Загадка Норильського повстання». Він пам’яті мого діда, Михайла Ткачука. Він міг бути у рядах тих повстанців у Норильську.
Повну версію розмови слухайте у доданому аудіофайлі
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS