8,5% українських військових — жінки, з них лише 2 тисячі — офіцери

Наталя Карбовська та Анна Квіт розповіли про нові посади, відкриті для жінок-військовослужбовців, та перспективи їх повноцінної інтеграції у сферу оборони безпеки країни

Ведучі

Євген Павлюковський,

Ірина Соломко

Гостi

Наталя Карбовська,

Анна Квіт

8,5% українських військових — жінки, з них лише 2 тисячі — офіцери
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2016/07/hr_hh_2016-07-05_povaga_karbovska_kvit.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2016/07/hr_hh_2016-07-05_povaga_karbovska_kvit.mp3
8,5% українських військових — жінки, з них лише 2 тисячі — офіцери
0:00
/
0:00

У студії «Громадського радіо» Наталя Карбовська, голова «Українського жіночого фонду» та Анна Квіт, співаавторка дослідження “Невидимий батальйон”, консультантка підрозділу ООН-Жінки говорили про жінок на війні та новий наказ Міністерства оборони, що розширює кількість військових посад, на які дозволяється призначати жінок. 

Євген Павлюковський: З початку 2016 було 1400 жінок, які погодилися йти на контрактну службу і брати участь у бойових діях. Чи справді у нас кількість жінок суттєво збільшилось за цей час?

Анна Квіт: Справді, жінок, які беруть участь у бойових діях у зоні АТО, стає більше . Достеменної статистики немає, тому що багато з них беруть участь у добровольчих батальйонах, і порахувати складно.

Ірина Соломко: Це жінки, які беруть участь в АТО як військові, чи вони куховарять або працюють в медичних підрозділах?

Анна Квіт: На яких посадах вони там знаходяться і який у них статус в армії, це вже інше питання. Наразі у нас є проблема, що багато жінок, які знаходяться у зоні АТО перебувають не на тих посадах, де справді працюють. Вони офіційно значаться кухарками або санітарками, а по факту знаходяться на бойових посадах.

Насправді перелік посад, дозволених для жінок, був дуже обмежений. Жінкам не дозволялося займати бойові посади і багато інших не бойових посад. Ми дуже чекали на зміни в законодавстві і нарешті 3 червня 2016 року був прийнятий наказ Міністерства оборони «Про зміни до Тимчасового переліку штатних посад рядового, сержантського і старшинського складу» з урахуванням посад, на які дозволяють призначати жінок-військовослужбовців. Звичайно — це перемога.

Ірина Соломко: Завдяки чому ця перемога стала можлива?

Наталя Карбовська: Це перемога не однієї людини, а всіх, хто презентував проект «Невидимий батальйон». Це перемога тих організацій, які до нас долучилися, зокрема ООН-жінки, перемога журналістів, які говорили про це, а також тих жінок, які сьогодні служать в армії.

За даними Міністерства оборони, в армії на сьогодні близько 50 тисяч жінок, з яких тільки 17 тисяч є військовими. І це складає 8,5% від усієї кількості військових в українській армії. Серед них всього лише 2 тисячі офіцерів. Це тема для наступного наказу, бо прийнятий наказ №292 стосується тільки молодшого складу армії. І ми знаємо, що жінок активно не допускають до важливих посад у сфері безпеки оборони. Це явище називається «скляною стелею».

Євген Павлюковський: Багато керівників у армії упереджені щодо цього. Як ви вважаєте, наскільки просто цей наказ можна буде впровадити у життя?

Ірина Соломко: І який відсоток жінок-офіцерів у інших країнах, якщо не брати армію Ізраїлю?

Я думаю, має бути розуміння з боку влади того, що будь-які реформи не будуть ефективними, якщо не враховані інтереси обох статей. І це стосується сектора безпеки напряму.Жінки взагалі складають 54% населення в Україні, — Н. Карбовська.

Наталя Карбовська: Дуже символічно, що в день, коли ми презентували результати дослідження «Невидимий батальйон», вийшла інформація про те, що в американській армії з початку року всі посади стали відкритими для жінок.

Анна Квіт: В Нідерландах і Франції такі обмеження і досі є, а в решті країн НАТО, мені здається, ці обмеження вже зняті.

Євген Павлюковський: Чи справді цим наказом ми певним чином інтегруємось  у спільноту цивілізованих армій чи це тільки перший крок? Що ще треба зробити, щоб жінки в армії навіть зі зброєю в руках почували себе впевненіше?  

Анна Квіт: Це тільки перший крок, адже це наказ, який розширює список лише на 63 посади сержантського і старшинського складу. Це бойові посади: гранатометник, командир бойової машини, командир гранатомета, командир міномета, кулеметник, навідник, навідник-оператор і багато інших. Проте закритими та недоступними для жінок залишаються дві третини посад від загальної кількості, що містяться у переліку.

Євген Павлюковський: Які це посади і чому вони не ввійшли до переліку?

Анна Квіт: Мені важко визначити, за яким принципом їх вибирали, тому що недоступними для жінок залишаються такі посади як, наприклад, сапер, водолаз, вогнеметник, командир взводу, машиніст, мінер і навіть топогеодезист, фотограф, фототелеграфіст і фоторадіотелеграфіст. Швидше за все, дозволили ті посади, на яких зараз де-факто жінки вже є.

Наталя Карбовська: Я хотіла б додати, що наказ показує насправді політичну волю Міністерства оборони змінюватися. Звичайно зміни не будуть швидкими. Вони дуже сильно залежать і від людського фактору, і від тих інституційних можливостей, які є в міністерстві оборони. До речі, на сьогодні в Міністерстві оборони є радник міністра з гендерних питань. Це жінка-офіцер. У нас дуже великі сподівання, що вона стане рупором жінок, які сьогодні працюють в структурах Міністерства оборони. Також нещодавно була створена гендерна робоча група.

Ірина Соломко: Чому так важливий цей статус рівності? Що може стати їм на заваді?

Наталя Карбовська: Як і будь-який наказ в Україні, цей документ не свідчить, що його швидко будуть виконувати. Особливо у країні, де досі є багато гендерних стереотипів. Я думаю, що виконання наказу необхідно буде контролювати.

Євген Павлюковський: Наскільки побутові умови у наших військових частинах відповідають тому, щоб у особовому складі знаходились і чоловіки, і жінки?

Анна Квіт: Крім на наказу, потрібно ще внести зміни до деяких законів України, а також розвивати інфраструктуру, яка б дозволяла інтегрувати жінок у Збройні сили України. За даними нашого дослідження «Невидимий батальйон», ми побачили, що наша інфраструктура не є розвиненою: немає забезпечення формою, бракує медичних послуг, відсутнє відповідне житла. Умови не найкращі і також потребують змін.

Євген Павлюковський: А якщо говорити про сексизм, це, очевидно, має бути окрема програма? Наприклад, в армії США діє принцип: «Не питай-не відповідай», який стосується сексуальної орієнтації. Чи доцільно в Україні вводити подібний принцип?

Ірина Соломко: І наскільки жінки можуть захистити себе від домагань, зокрема і з боку вищого по рангу?

Анна Квіт: Проблему домагань і сексуального насильства ми в дослідженні не розглядали, але, звичайно, вона присутня. Подібні випадки були серед наших респонденток. Я вважаю, мають бути відповідальні люди, які слідкуватимуть за цим. Також повинні бути відповідні навчання про недопустимість таких випадків.

Ірина Соломко: Як ви оцінюєте, наскільки українська влада спроможна провести гендерну реформу у цій сфері?

Анна Квіт: Мені здається, вихід цього наказу свідчить про деяку політичну волю щодо змін у суспільстві. Поспілкувавшись з представниками міноборони, ми зрозуміли, що це нова для них тема. Не було конфлікту — не було питання участі жінок у бойових діях, почався конфлікт, і на це почали звертати увагу. Україна офіційно, згідно з Цілями сталого розвитку 2020, хоче реформувати сектор безпеки оборони, відповідно до стандартів НАТО, тому ми сподіваємося, що позитивні зміни таки будуть.

Євген Павлюковський: А чи справді в стандартах НАТО прописані гендерні аспекти, які мають бути у війську?

Анна Квіт: Немає єдиного стандарту НАТО, який би прописував якісь вимоги до кількості жінок армії. Кожна країна визначає це для себе сама.

За підтримки:

Швеція

За фінансової підтримки Уряду Швеції.