«Громадське радіо»
Юрист, співробітник Інституту національної пам’яті Сергій Рябенко розповідає про зміни, які відбудуться у календарі, якщо законопроект ухвалять. Зокрема, замість 8 березня автори законопроекту пропонують восени святкувати День сім’ї.
Олексій Геращенко, економічний експерт і викладач Києво-Могилянської бізнес-школи, розповідає про економічні наслідки великої кількості вихідних.
А гендерна експертка Марія Дмитрієва розказує про значення 8 березня для борців за права жінок в Україні.
Марія Дмитрієва: Святкувати 8 березня почали задовго до Жовтневого перевороту. Його відзначають у багатьох країнах світу із 70-х років як день прав жінок, визнаний ООН. Щороку цей день присвячений іншим темам, наприклад, минулого року йшлося про те, наскільки важливим є дотримання прав жінок для досягнення цілей сталого розвитку.
Є різні підходи до святкування 8 березня. У пострадянських країнах і країнах «другого» і «третього світу» 8 березня досі вихідний.
У Китаї 8 березня ― вихідний лише для жінок. В Італії це вихідний, у який жінки отримують знижки на відвідування театрів і музеїв.
На сайті Інституту національної пам’яті на останніх сторінках ви знайдете лише один матеріал, присвячений жінкам ― жіночі історії у ІІ Світовій війні. Зводити все багатство української жіночої історії лише до тих жінок, які під час ІІ Світової рятували сиріт і безхатченків ― дуже спрощений підхід.
Історія України, яку ми знаємо ― це історія чоловіків. Історія, як вони боролися за Україну, втрачали її, зраджували. Ми не знаємо жіночу історію.
У Києві до початку декомунізації із 240 вулиць, названих на честь людей, лише 15 чи 18 названі іменами жінок. Ця жіноча проблематика є насправді загальнолюдською. Її позначають як меншинну і через це відсовують вбік.
Коли громадські діячки кажуть: треба забезпечити права жінок, у відповідь чують: зараз війна, це не на часі. А коли це буде на часі?
Радянський Союз мав найбільшу на той час частку жінок у діючій армії ― більше 700 тисяч. Це було покоління жінок, яким казали, що вони люди, і як люди, можуть захищати свою країну зі зброєю в руках. І коли після війни цих жінок забули і соромили їх за те, що вони були на фронті ― це величезна провина і нашого народу також.
Тетяна Трощинська: Якщо 8 березня не буде, то залишається День матері, а це свято фокусується лише на одній соціальній ролі.
Марія Дмитрієва: Ще одна проблема з Днем матері, що його пов’язують з релігією. Якщо ми це вчасно не зупинимо, то матимемо тут православний «Талібан».
Чому ми скасовуємо 8 березня, але залишаємо Новий Рік? На наших теренах це свято також запровадили більшовики.
8 березня ― це чи не єдиний день для багатьох жінок, коли вони згадують, що вони люди, що не отримують визнання за величезну неоплачувану хатню працю, працю з догляду за дітьми, хворими, старими і власними чоловіками.
8 березня вони отримують визнання за цю працю і заряд позитивних емоцій на решту року.
Більшовики вкрали 8 березня у жіночого руху Російської імперії. Вони привласнили те, що зробили феміністки Російської та Австро-Угорської імперій. Лютнева революція почалася із забастовки працівниць швейної фабрики, які вимагали хліба і троянд, тобто нормальної зарплатні (тоді жінки отримували у 2-3 рази менше, ніж чоловіки) і припинення участі Росії у І Світовій війні.
Тимчасовий уряд запровадив виборче право для усіх, у тому числі для жінок. Радянська історія пропонувала картинку, що радянська влада прийшла і дала все жінкам. Але жінкам ніхто нічого не давав, вони все виборювали самі.
Василь Шандро: На прямому зв’язку Сергій Рябенко, юрист і співробітник Інституту національної пам’яті. З точки зору права, які аргументи в Інституту національної пам’яті, щоб скасувати деякі державні свята?
Сергій Рябенко: Ст. 92 Конституції України говорить, що перелік державних свят визначається законом. Але із 1991 р. ніякого законного врегулювання цього питання не відбулося.
Є певна категорія ― умовно це свята ― які прописані у Трудовому кодексі і мають статус вихідного дня. Є свята, прописані у перехідних положеннях Конституції. Є День Незалежності, записаний в Акті проголошення незалежності України як національне свято, хоча Конституцією така категорія не передбачена.
Є певна категорія свят, які призначаються указом президента, хоча це не зовсім його повноваження. Є категорія, встановлена постановами ВР.
Це все потребує законодавчого врегулювання, тому появилася ідея створити відповідний закон, який би визначав, які категорії свят ми маємо, які з них мають статус вихідного дня, і які заходи мали б проводитися у державні свята чи скорботні дні.
Тетяна Трощинська: Чи йдеться про зменшення кількості вихідних?
Сергій Рябенко: Одна з цілей, які ми ставили при розробці закону ― зменшення кількості вихідних днів. Із 2000-х років у нас почалася традиція перенесення свят, які припадають на суботу чи неділю, на будень.
Для країни, у якої не найкраща економічна ситуація, така велика кількість вихідних не є правильною. Тому ми вирішили відмовитися від традиції переносу вихідних і скоротити кількість державних свят, які мають статус вихідного дня.
Якщо зараз цих свят 11, то пропонуємо залишити їх 9. І для двох свят ― для Різдва і Великодня ― залишити як виняток, що вихідний переноситься на один день. Тобто фактично вихідних залишиться 11 днів.
Тетяна Трощинська: 8 березня і 1 травня ви пропонуєте залишати вихідними?
Сергій Рябенко: Якщо ми подивимося на історію виникнення, 2 травня з’явилося випадково у 2000 р., коли вносилися зміни до Кодексу законів про працю і скасовувався вихідний день 7 листопада. Цю дату механічно перенесли на 2 травня, зробили цей день вихідним без особливого обґрунтування.
За законопроектом, 1-2 травня не матимуть статусу державного свята. На нашу думку, значення цього дня не зовсім відповідає поняттю державного свята.
Щодо 8 березня ― законопроектом пропонується запровадити інше свято ― День сім’ї ― у другу п’ятницю вересня.
Марія Дмитрієва: Для мене це не є рівнозначною заміною 8 березня. 8 березня ― це день, коли жінки можуть збиратися, читати тексти Андреї Дворкін, ходити в музей, спілкуватися, підтримувати одна одну, зрештою, ходити на марші.
Боротися з патріархатом виснажливо. Жінки потребують цього дня. Нехай вони зроблять цей день вихідним для жінок. За дослідженням, жінки, крім повноцінного робочого дня, працюють вдома ще 40-50 год на тиждень. Цей один вихідний може бути просто можливістю виспатися.
У нас дуже багато радянських речей. Їх не обов’язково викидати. Їм можна повернути їх первісне значення.
Тетяна Трощинська: На зв’язку Олексій Геращенко, економічний експерт, викладач Києво-Могилянської бізнес-школи. Чи є економічна доцільність у скороченні вихідних днів?
Олексій Геращенко: Безумовно, велика кількість свят і вихідних позначається на діловій активності й економіці. Країни, що прагнуть економічного прориву, намагаються у робочому часі перевищувати ті країни, які вони намагаються наздогнати.
Ну і якщо сенс свята 9 травня ми ще пам’ятаємо, то 1-2 травня ― це «картопляні» дати, коли люди їдуть садити картоплю. Не всі потребують цих вихідних, кому вони справді потрібні, ті можуть взяти 2-3 дні за рахунок відпустки.
Такі свята повинні мати якийсь сенс. Якщо вони його втратили, то і самі свята мають піти у небуття.
Василь Шандро: Можливо, потрібне перезавантаження сенсів свят 8 березня і 1 травня?
Марія Дмитрієва: Феміністки роблять свою справу у цьому сенсі. У Чернівцях кілька років поспіль на 8 березня вони водять вулицями конячку, прикрашену квітами, ― це дуже влучна метафора української жінки, на якій всі їздять.
Великою проблемою є те, що українські політики, декларуючи проєвропейську позицію, демонструють Ківу, який розповідає, де жінкам місце і що вони мають робити.
На 8 березня, день солідарності жінок у боротьбі за свої права, наші політики вітають нас із тим, що ми маємо бути гарними, привабливими, стрункими ― тобто, по факту, кажуть, що ми маємо залишатися зручними у користуванні. Допоки це буде прийнятним, наша боротьба триватиме.
Видатна дослідниця української жіночої історії Оксана Кісь свого часу написала листа до львівських міських очільників із проханням не розповідати жінкам у цей день, якими вони мають бути гарними, а привітати їх із тим, якою важливою є їх роль у суспільстві, яка не зводиться до побутового обслуговування родини.
Якщо, не дай Боже, як хочуть крайні праві, жінки повністю повернуться у родинне коло, думаю, українську економіку це підкосить значно більше, ніж один вихідний 8 березня.
На жінок постійно безпардонно намагаються «наїхати» ― наприклад, просувають ініціативи легалізації проституції, коли держава, по факту, хоче стати сутенером і відмовитися від виконання обов’язків щодо половини населення України.
У нас постійно намагаються заборонити аборти. Замість відкривати дитячі садки і допомагати жінкам отримувати нормальну освіту, на біржі праці пропонують іти в манікюрниці.
У таких умовах скасовувати 8 березня ― це сказати: ми ваші права ігнорували, ігноруємо й ігнорувати будемо.