Анастасія Багаліка
Любомир Ференс
Олександр Мішин
Amnesty International вибірково критикує країни, які постачають зброю до Південного Судану, — Мішин
Чи є Південний Судан полем боротьби для світових постачальників зброї, і для чого Україну втягують у скандали? Спілкуємось зі співзасновником Центру дослідження Африки Олександром Мішином
Гості1
Гість ефіру — Олександр Мішин, співзасновник Центру дослідження Африки.
Любомир Ференс: Днями Amnesty International звинуватила Україну, зокрема державне підприємство «Укрінмаш», у поставках зброї до Південного Судану. Ці поставки зброї, мовляв, порушують права людини у цій країні. Наступного дня вийшло розслідування журналістів OCCRP, які також доводять тезу, що Україна є один з центральних хабів та постачальником зброї до Африки. Почнемо з такого питання: Для чого Південному Судану зброя, і чому ця країна є такою ласою для постачальників зброї?
Олександр Мішин: Зараз на території Південного Судану триває громадянська війна. Цей конфлікт розпочався у 2013 році, в грудні. Спершу конфлікт був у тому, що в країні є дві великих етнічних групи – Дінка, яку уособлює Президент країни Салва Киїр, а друга етнічна група – це Нуер, яку уособлює колишній віце-президент Ріек Мачар. Це боротьба двох етносів за владу. Дінка, які зараз контролюють державний апарат – ніколи не мали власної держави, тобто для них це спроба збудувати власну державу в цій країні. Нуери мали власну державу, князівства, але зараз їх від влади усунули, і вони цим дуже сильно переймаються.
Анастасія Багаліка: Кому саме Україна постачає зброю?
Олександр Мішин: Легітимному Уряду Салва Киїра.
Любомир Ференс: Тобто міжнародними домовленостями з боку України нічого не порушується?
Олександр Мішин: Більше того, постачання української зброї до Південного Судану відбувалося, зокрема, через Уганду, тобто це непрямі поставки, тобто якщо казати про Південний Судан, то прив’язки дуже хиткі, непевні.
Любомир Ференс: А чому через Уганду? Щоб не було прямих звинувачень?
Олександр Мішин: Ні. Україна давно співпрацює з Угандою. З 90-х років налагоджені канали постачання зброї до цієї країни. Ця країна не має ніяких санкцій, тобто має всі права купувати зброю. Ці постачання є легальними.
Amnesty international має вибірковий підхід до проблем Південного Судану. Фактично, в даний час, можна вести мову про те, що сім інших країн постачають зброю. На першому місці за обсягом постачання зараз є Китай, значні постачання робить Росія, також раніше активно була залучена компанія з Канади, також це Судан, також Іран, ну і, звісно, ще є Ізраїль, який давно має зв’язки з Південним Суданом, і активно присутній на їхньому внутрішньому ринку зброї. Також це Південно-Африканська Республіка.
Анастасія Багаліка: То де Україна в цьому списку за обсягами контрактів?
Олександр Мішин: Україна стоїть біля витоків бронетанкових сил Південного Судану, а також зробила великий внесок у створення військово-повітряних сил цієї країни, продавши кілька гелікоптерів. Але ці операції щодо танків відбувалися у 2012 році. Щодо гелікоптерів, то ці операції були в 2015 році.
Любомир Ференс: Україну критикують за порушення прав людини. Ви сказали, що Amnesty international робить це вибірково. Чи можна сказати, що Amnesty international тоді просто вибиває Україну з ринку зброї?
Олександр Мішин: Це складне питання. Мені невідомо, яка мотивація в цієї організації, і складно сказати, які інтереси вони переслідують. Але має місце той факт, що це схоже на інформаційну операцію проти українських експортерів зброї до Південного Судану, і в більш широкому сенсі – до Африки загалом.
Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.
