Анексія Криму: як це було

Спілкуємося з безпосередніми очевидцями процесу російської окупації кримського півострова, журналістками «Громадського радіо», а на той момент — кримськими журналістками, Тетяною Курмановою та Вікторією Єрмолаєвою, які пам’ятають події 26 та 27 лютого 2014 року у Керчі та Сімферополі.

Василь Шандро: На скільки Крим залишається в контексті ЗМІ?

Тетяна Курманова: На жаль, Крим вже давно не є топ-темою ЗМІ. Сьогодні завдяки дню спротиву про Крим згадали. Навіть тоді, коли в Криму той супротив безпосередньо був, українські ЗМІ говорили про те не так часто, як хотілося б.

Вікторія Єрмолаєва:  Я скажу про Керч. Єдиний проукраїнський мітинг і єдина проукраїнська акція з початку окупації була жіноча акція. Коли жінки кримські татарки вийшли з українськими і кримськотатарськими прапорами в центр міста. Але у інші дні, якщо хтось і намагався взяти до рук український прапор, його одразу відбирали. Ми, пам’ятаю, витягали українські прапори зі сміттєвих баків. Але страшніше було, коли в центрі міста палили українські прапори. І страшно було дивитися в очі людям, у яких відображався дикий захват від полум’я. 

Тетяна Трощинська: Якщо ми пригадаємо 26 і 27 лютого, тоді у Києві панували трохи піднесені настрої, ейфорія від перемоги, хоча були жертви, але, здавалося, вони були не даремні. І кадри про захоплення ВР Криму, які ми бачили по телевізору, були, як у кіно. А які у вас відчуття цих днів?

Тетяна Курманова: З приводу кіно ви маєте рацію, бо це була зрежисована акція захоплення ВР.  Той самий Гіркін приїхав завчасно у якості паломника. Активно домішувалась тема поїзду з “бандерівцями”, який направляється в Крим, щоб тримати людей в страху. На цьому страху і було все це зіграно. 26 лютого почався мітинг, організований Меджлісом і партією “Русское единство”. Мітинг спочатку був спокійний, але у ВР Криму всі знали, що Костянтинов і його прибічники піднімуть питання референдуму. Меджліс і всі активісти намагались цьому завадити. Страшно стало, коли приїхали автобуси з Сімферополя із агресивно налаштованими людьми і почалися “потасовки”. До речі Аксьонов після мітингу спростував усі страшилки про “бандерівців”. І завдяки Чубарову і в певній мірі Аксьонову вдалось уникнути кривавих сутичок.

Тетяна Трощинська: Виходить, Аксьонов не зорієнтувався на той момент що до чого?

Тетяна Курманова: Так, тоді він заявив, що кримський парламент не ставить питання про вихід Криму зі складу України. Але незабаром кардинально змінив свою риторику.

Василь Шандро: Можна говорити, що до лютого в Криму на місцях ніхто ні про що не знав.

Вікторія Єрмолаєва: Якщо взяти наприклад Керч, мер до останнього захищав український прапор, який намагались зірвати з флагштоку. Буквально через кілька днів він змінив свою позицію. І висів біля міськради вже російський прапор.

Василь Шандро: Ви схиляєтесь до того, що переважно цю чиновницьку частину Криму купила Росія чи все ж таки налякала?

Тетяна Курманова: Констянтинова і Аксьонова точно купили. Бо там свої інтереси. У Аксьонова бізнес і борги перед російським бізнесменами. Йому пообіцяли борг списати. Потім вже іншу частину депутатів залякували.

Тетяна Трощинська: Чи насправді у Криму панувало більше проросійських настроїв. І чому?

Вікторія Єрмолаєва: Крим ніколи не брав участь ні в яких акціях протесту, а тут вийшов, хоч і не на 100%. До цього не було ніколи таких активних дій мешканців. Але, на мою думку, підтримка дій РФ була у половини населення.

Тетяна Курманова: Коли ми говоримо про Крим, давайте не забувати загальні настрої, і ментальність. Кримчанам пообіцяли солодке життя і кримчани в це повірили. Не всі, але багато хто.