Атентати ОУН – спроба привернути увагу до «українського питання», – історик

21 жовтня 1933 року Микола Лемик за наказом проводу українських націоналістів вбив начальника канцелярії консулату СРСР у Львові Олексія Майлова (за сумісництвом емісара більшовицьких спецслужб) на знак протесту проти штучно організованого радянською владою Голодомору 1932-1933 років в Україні. Негайний суд у Львові засудив Миколу Лемика до смертної кари. Через деякий час смертну кару було замінено на довічне ув’язнення.

Про мету і методи ОУН в ефірі «Громадської хвилі» розповідає кандидат історичних наук, науковий співробітник Центру досліджень визвольного руху Олександр Іщук. Історик розповідає про низку подібних акцій, які були сплановані для того, щоб світ дізнався про проблеми українців на окупованих територіях.

Олександр Іщук: Цей акт мав дуже велике міжнародне значення. Лемик на весь світ заявив, що в Україні був голод, і доведеться рахуватись з позицією українців, і це так не минеться. Всі українці, які жили закордоном, запам’ятали Лемика, і цей його вчинок, він отримав потім назву «Постріл в обороні мільйонів».

Звичайно ж, український визвольний рух, який боровся за поновлення держави, змушений був діяти і такими атентатами, терористичними актами. І український рух тут не був виключенням. Так само, наприклад, робили і євреї, які не мали своєї державності. Дюди, які приймали участь в цих терористичних акціях, потім займали чільні посади в Ізраїлі.

Василь Шандро: Як зреагував Кремль на цю подію, і як Варшава реагувала на вбивство у 1934 році міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького?

Олександр Іщук:І Польща, І Москва були цим дуже стурбовані. Поляки, коли вбили Перацького, зрозуміли, що значна частина українців не сприймають те, що територія Західної України опинилася під владою Польщі. А потім ще був й публічний процес, який також засвідчив, що це було політичне вбивство.

Те ж саме щодо вбивство Майлова. Москва розуміла, що це дуже символічний акт. Загинула одна людина, але інформація про цей вчинок пішла по всьому світу. Про це знали в Канаді, в США – всюди, де жили українці. Почався процес об’єднання українців навколо ідеї, що не можна пробачити голод 1932-33 років, і що помста буде неминуча.

Наталя Соколенко: Масове вивезення українців вже після війни, зокрема в 1947 році – це була акція масового терору? Скільки тоді вивезли людей?

Олександр Іщук: Тоді вивезли понад 75 тисяч людей за один день. Це вдалося, бо це була чітко спланована операція МГБ, вони наперед зробили схему розташування оперативних співробітників радянського партійного активу, підготували машини, потяги, і за один день завантажили понад 75 тисяч людей та вивезли на схід. І в основному це були люди, які підтримували український національно-визвольний рух. Ця акція була дуже подібна на депортацію кримських татар 1944 року. Вона була спрямована, аби не дати українцям сконцентрувати свої сили, аби селян загнати в колгосп.

Наталя Соколенко: А є дані скільки людей вижило з тих, що були депортовані?

Олександр Іщук: Лише приблизні, бо обліку ніхто не вів. Зазвичай, у таких випадках, як мінімум, третина гинула. Тому можемо сказати, що з цих 75 тисяч, як мінімум, 25 тисяч там і залишилась.