Бабкіна: Сучасний український бекграунд дає змогу нашим авторам бути інтернаціональними

Письменниця Катерина Бабкіна розповіла про своє творче літо, поїздки до Польщі та Ізраїлю, авторський курс креативного письма та курс “Як написати і видати власну книгу” та про те, чому ж українські письменники можуть бути інтернаціональними.

Лариса Денисенко: Що для тебе є важливим після Книжкового Арсеналу, після того, як ти провела там кілька авторських проектів та читань, вийшла книжка «Заговорено на любов». І от — літо, червень і липень, а вже серпень. Ти дуже задіяна в різних подіях, мені здається, за цей час ти встигла провести і благочинні акції, читала поезію, здається, проводила майстер-клас. Що для тебе з усіх цих різновидів літературної діяльності є вагомим та основним, що тебе надихає писати в подальшому?

Катерина Бабкіна: Влітку переклади моїх книг вийшли польською та івритом, відповідно, я з’їздила в Ізраїль на книжковий ярмарок разом з журналісткою Іриною Славінською, після чого відвідала фестиваль «Wschód Kultury – Inne brzmienia» і «Варштати культури», бо в люблінському видавництві вийшов переклад книжки «Щасливі голі люди».

Після цього я повернулася в Київ і прочитала авторський курс про те, як написати і видати власну книжку (і читатиму його ще раз в серпні). А тоді, хочеться сказати: я відпочила. Але ні, тоді було трошки роботи, яку можемо назвати благочинністю. Я читала лекторії та практикуми про те, як писати для ветеранів. Але не про терапевтичне писання, а про професійне — для тих, хто хоче цим займатися.

Лариса Денисенко: Тебе «бомблять» роботами після того, як курс завершився: «Подивіться, чи в нас виходить, чи ми врахували всі ваші настанови»? Ми трохи поговорили про це з Володею Єрмоленком, він сказав, десь 20% текстів, якщо не помиляюся, достатньо сильні, це завдяки і твоїм зусиллям і зусиллям команди.

Катерина Бабкіна: Там, окрім мене, ще був пул серйозних лекторів. І це дуже добре. Мене переважено не дістають проханнями оцінити результат з тієї простої причини, що я не даю відповідей на ефемерні запитання типу: «Чи варто мені писати? Яка доля української літератури в подальшому? Чи є мені місце в світовій літературі?» Я якось намагаюся пояснити людям, що їм одразу ніхто не дасть такої відповіді.

Ми знаємо багато випадків і ситуацій, коли людина, писала першу книжку — гівно, другу і третю — гівно, а потім писала добре і входила в спадщину всесвітньої літератури. Так само знаємо випадки, коли людина написала геніальну книжку, а потім більше нічого (в кращому випадку), а в гіршому випадку далі пише зовсім зайві та посередні книжки. Всі мої курси та практикуми розраховані на дуже практичні конкретні речі: на те, з чим стикається людина, яка пише.

Ірина Славінська: Чи є якійсь фірмові штуки, якщо йдеться про літературну творчість в Україні, «по-українськи»? Пригадую, ми з тобою говорили, що твої тексти, писані на українському матеріалі з думкою про війну в Україні, ізраїльські читачі дуже легко зчитували, як свої. Наскільки ця ситуація універсальна? Чи все ж є національні особливості текстів, які не зчитуються?

Катерина Бабкіна: Я нещодавно в Польщі про це давала інтерв’ю, договорилася до дуже важливої думки, яку я вже якийсь час думаю, але не формулювала для себе. Мені здається, сучасний український бекграунд, який би він не був різний, дає українськими авторам щасливу змогу бути інтернаціональними. Бути однаково зрозумілими, незалежно від присутності в національному контексті. Іншими словами, люди різних поколінь та з різних частин світу можуть зрозуміти проблематику, конфлікти та емоції — а це і є інструменти, якими ти доносиш смисли.

Повну версію розмови з Катериною Бабкіною слухайте в доданому звуковому файлі.