«Бачу надію» — можливість для незрячих порозумітись з цифровими технологіями

Дмитро Стригун, представник проекту See the Hope ініціативи Е+ та Максим Задорожний, незрячий викладач цього проекту розповіли, як люди із вадами можуть навчитися користуватися комп’ютером.

Василина Думан: Наскільки легко навчити користуватися цифровими технологіями людям з вадами зору?

Максим Задорожний: See the Hope має 5 напрямів, один із них — комп’ютерні технології. Я є вчителем комп’ютерної грамотності. Щодо того, легко чи важко — тут має бути індивідуальний підхід. Навчитися не важко, набагато важче тим, хто втратив зір у дорослому віці.

У нас є один хлопець з АТО, який втратив зір, і один хлопець з Майдану — їм важко, тому що вони користувалися комп’ютером до травми, сприймали його по-своєму, а тут потрібно все по-іншому робити.

Ольга Веснянка: Ми бачимо екран. А як користуються цими технологіями люди, як мають проблеми із зором?

Дмитро Стригун: Спробуйте покористуватися комп’ютером із заплющеними очима, використовуючи тільки клавіші. Те саме стосується навігації — у тому місці, яке ви ідеально знаєте, спробуйте знайти чашку, яку ви залишили не пам’ятаєте де. Це буде важко.

Є люди, які з народження не бачать, і їх у спеціальних школах вчать таких побутових навичок — приготувати їжу, пити гарячі напої з чашки, запалити сірники.

А є люди, які втратили зір у зрілому віці, і їм треба перевчитися і психологічно, й адаптуватися.

Василина Думан: Щороку в місті проводиться День білої тростини. У місті достатньо навігаторів, щоб орієнтуватися у просторі?

Максим Задорожний: Їх достатньо, але їх мало використовують у місті. Київ менше ніж на 10% пристосований для незрячих. Це звукові і тактильні прилади — наприклад, пупиришки, які пластиком кріпляться на асфальт чи доріжку. У Києві багато опадів, і ці пупиришки робити непрактично, бо їх просто знесуть.

Важливим питанням є озвучка громадського транпорту. Дуже зручно у метро, а в наземному транспорті це реалізовано тільки у центральних маршрутах.

Ольга Веснянка: Розкажіть про проект See the Hope.

Дмитро Стригун: Я пам’ятаю, як ми придумали цей проект з Василем Закревським, срібним чемпіоном світу з тріатлону, який веде біговий клуб. На сьогодні цей курс відвідують 10 людей постійно, 3-4 долучаються.

А тренінги почались 9 березня, і на сьогодні випустилось 47 людей — це тих, які закінчили хоча б один курс. У нас є повтори, тому що курси не взаємовиключні, і добре було б, якби люди проходили їх усі.

Ми плануємо навчити 70 людей. Дед-лайн — 31 липня.

У нас зараз конкурс, для участі потрібно заповнити анкету.

Даний проект (Бачу надію) виконується в рамках проекту «Об’єднуємося заради реформ» (UNITER), що реалізується Pact в Україні за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID).

Василина Думан: Наскільки легко вчити і які є історії успіху?

Максим Задорожний: Кожна людина має свою мету на цих курсах. Люди різні, різного віку. Вчити і важко, і легко.

Дмитро Стригун: Один з найкращих успіхів — переорієнтація, коли людина приходить без розуміння, чим вона хоче займатися, і під час курсу у неї змінюється постановка.

У нас працевлаштований перший випускник і по факту вчитель — Максим Задорожний — у кол-центрі. Це дозволяє відчувати себе корисним.