Батьки мали виконати обовязок — повернутися після депортації, — Т. Ташева

Сергій Стуканов: Що ви пам’ятаєте з того часу, коли батьки почали думати про повернення в Крим?

Таміла Ташева: Народилася я в Узбекистані, в місті Самарканд, там я прожила 5 років. Потім ми з батьками переїхали. В момент, коли кримським татарам дозволяли переїжджати на свою батьківщину, вони збирались і виїжджали. Першим поїхав батько для того, щоб знайти територію, де можна будуватися тоді це називали самозахопленням, потім їх легалізували.

Я історію депортації і що я є кримською татаркою, трохи інакшою, аніж багато сусідів, зрозуміла тоді, коли почула від своєї прабабці про те, що ми переїжджаємо на батьківщину, там є море, там є будинок.

Коли ми залишали великий двоповерховий будинок у Самарканді, переїхали в село Фонтани Сімферопольського району, батько показав нове житло — двокімнатна времянка, без вікон, без дверей. Немає електроенергії, немає води і туалету в будинку. Ми з мамою і сестрою спали на одному ліжку.

Сергій Стуканов: Батьки вагалися перед переїздом? Чи питання не стояло?

Таміла Ташева: Звісно, що першою, хто одразу сказав, що ми маємо вирушати, була моя прабабця. Але для батьків, звісно, не стояло питання. Найважливіше, що було для кримських татар — повернення на батьківщину.

Ольга Веснянка: Чи змогли ви повернутись до того будинку, в якому мешкали раніше ваші рідні до депортації?

Таміла Ташева: Родини кримських татар були великими. Я знаю лише будинок однієї прабабці з маминого боку. Це село Фоті-Сала, нинішня Голубінка. Це село в Бахчисарайському районі. Мені було десь 7 років, я поїхала в це село.

Пам’ятаю емоції, які вона переживала: ці сльози на очах. Для мене тоді це було дуже сильне враження. Вона зайшла тоді у двір, подивилася, що у дворі, побачила великий колодязь. Назустріч нам з будинку вийшла бабуся-росіянка, вона довго вагалася, але все-таки пустила нас.

Хоча тоді це не практикувалося — пускати кримських татар, виганяли їх. Моя бабуся зайшла, подивилася. І запитала, де піч, яка була. Бабуся-росіянка розлютилася, сказала, що не знає, коли вона приїхала її не було. А як виявилося, вся сіль в тому, що кримські татари, коли їх депортували, було дуже багато скарбів — кушаки срібні, все, що передавалося з покоління в покоління. Коли депортували, вони свитки коштовностей заховали під піч. Зрозуміло, що розібрали піч.

Сергій Стуканов: Що робила ваша родина далі?

Таміла Ташева: Коли ми переїхали, батько вже збудував времянку. А капітальний будинок, де було можна мешкати, був збудований набагато пізніше. Я б сказала, що на початку 2014 року, коли вже почалася анексія Криму. Це дуже болісно сприймається моєю родиною, тому вони і не виїжджають з Криму.