Більше мільйона українців перебувають у місцях несвободи
У студії “Громадської хвилі” – Юрій Білоусов, заступник Уповноваженої з прав людини – представляє свіжий звіт щодо катувань у місцях несвободи, у тому числі в АТО. Місця несвободи – це не лише тюрми, але й військові частини, міграційні пункти, інтернатні заклади, транзитні зони аеропортів, психоневрологічні заклади, будинки дитини, геріатричні установи, де перебувають особи похилого віку,…
На думку Юрія Білоусова, найгірша ситуація – в дитячих психоневрологічних інтернатах, де часто життєвий простір дітей обмежений лише одним ліжечком: “Їхнє життя – це суцільне катування”.
Інша тема до розмови – ситуація в місцях несвободи в зоні АТО, що знаходяться на підконтрольних і непідконтрольних Україні територіях. “Україна доступу до закладів на підконтрольних бойовикам територіях не має. Більшість дитячих установ були вивезені з цих територій. Два психоневрологічні інтернати в Луганській області поки вивезти не вдалося – звідти є інформація навіть про голодні смерті”. Також відомий випадок колонії в селі Чернухіне Луганської області: “Цю колонію просто розбомбили, загинули ув’язнені”, – говорить Юрій Білоусов.
Лариса Денисенко: Розкажіть детально про цей звіт, і яка картина перед нами вивіднюється?
Юрій Білоусов: Мова йде про спеціальну доповідь за результатами реалізації національного превентивного механізму. Ця назва пов’язана з виконанням міжнародних зобов’язань України суть яких полягає у створенні системи регулярних відвідувань закритих закладів. Ідея в тому, що саме регулярне відвідування без попередження закритих закладів сприяє попередженню катувань жорстокого поводження. Адже адміністрація знаючи, що до них будь-коли можуть зайти експерти і перевірити, як вони поводяться з особами, які перебувають під їхнім контролем – це має стримувати їх від різних проявів неналежного поводження. Місце несвободи – це будь-яке місце, де перебуває особа за рішенням державного органу або місце, яке вона не може покинути внаслідок свого психічного або фізичного стану. В Україні є понад 40 типів місць несвободи. Спектри неналежного поводження різні – це і більш типово для правоохоронних органів побиття, застосування катувань. Це і не забезпечення мінімальних умов проживання, коли велике скупчення осіб у психоневрологічних інтернатах, коли у них немає власного простору або, коли вони не мають можливості побути на свіжому повітрі щодня, або, коли вони харчуються неналежним чином.
Якщо ми говоримо про доповідь, яку презентували нещодавно, то вона трішки відрізняється від двох попередніх, адже ми спробували проаналізувати стан рекомендацій, які ми надавали минулого року, є і позитивні приклади, які ми показуємо. У якості позитивного прикладу можемо привести минулий рік, коли 8 квітня вдалося внести зміни в законодавство, зокрема до кримінально-виконавчого Кодексу, який стосується процесу відбування покарань. В попередній редакції Кодексу зазначалося, що особа має право перебувати на свіжому повітрі до 1 години, а це може бути і 1 хвилина. Особи, які відбувають довічне покарання тривалий час не могли бачитися з рідними. Але ми виходили з того, що страждають їх близькі, діти, які не можуть побачити близьку людину, яка навіть вчинила тяжкий злочин і вона вже покарана за це. Після наших моніторингових візитів понад 2 тисячі таких осіб в Україні, їх родичі отримали можливість бачитися.
Є проблеми в самій системі – це поводження з особами, які мають психічний розлад. Іноді ці особи бувають в агресивних станах і їх якимось чином потрібно вгамовувати. Законодавство передбачає, що має бути чітко визначений порядом Міністерством охорони здоров’я, які заходи для цього мають бути використані. Але цей порядок відсутній повністю. Як наслідок кожний заклад, психоневрологічний інтернат, виправна колонія, психіатрична лікарня на свій розсуд вирішують, що робити з цією особою. Самі виготовляють різні ремені, використовують, як ми бачили в психоневрологічних інтернатах, металеві клітки, куди закривають цю особу. Якось ми зустріли жінку, яка була 3 доби в металевій клітці без матраца, фактично без харчування, і без медичної допомоги.
Ірина Славінська: Такі ситуації Класифікуються, як катування?
Юрій Білоусов: Так або як мінімум жорстоке поводження. Досить часто такі методи застосовуються не для того, щоб покарати людину, а тому, що так склалося роками. Це і проблема кваліфікації персоналу, це і взагалі ставлення держави до осіб, які мають різного роду психічні хвороби.
Наша головна мета зробити ці закриті заклади більш відкритими для суспільства. Щоб люди побачили, що там відбувається. За нашими підрахунками близько 1 мільйона наших громадян перебувають в різного роду місцях несвободи. Ля нас важливо показати суспільству наскільки широкий спектр цих місць.
Лариса Денисенко: Якщо говорити про дитячі будинки, яка ситуація там?
Юрій Білоусов: Там більш-менш нормальні умови. Лікування і харчуванням вони забезпечені. Я б не сказав, що там є суттєві проблеми. Найгірше, на мій погляд, – це психоневрологічні інтернати, в тому числі дитячі, які потребують постійної допомоги, і більшість з них все своє життя не залишає ліжечка. Тут питання поводження з цими дітьми, коли, наприклад, одна санітарка, у неї повинно бути до 10 дітей, а в неї 20 дітей. Їх життя – це суцільне катування.
Ірина Славінська: Що відбувається у місцях несвободи на територіях непідконтрольних Україні?
Юрій Білоусов: Це наша біль. Ми здійснили візити 40 візитів в установи на підконтрольній Україні території. Якщо говорити про заклади, які знаходяться на непідконтрольній території, до доступу до них немає. Отримати інформацію важко. Що стосується дитячих установ, то більшість з них була вивезена з тих територій. Тобто залишилося 2 дитячих психоневрологічних інтернати в Луганській області. Була інформація навіть про голодні смерті.
