Фото: Громадське радіо
Гостя ефіру — заступниця директора з наукової роботи Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» Тетяна Шептицька.
Тетяна Шептицька: Толока — це не просто дієва допомога, це такий спосіб згуртування спільноти довкола того, що для цієї спільноти має бути важливим. На рівні сучасного суспільства це спосіб не стільки навести лад, а долучитися до упорядкування місця поховання. Тому ми вирішили запропонувати таку ідею, вже вдруге на території заповідника проводимо толоку і маємо непогані результати. Кількість охочих долучитися до толоки зросла як мінімум вдвічі.
На жаль, про «Биківнянські могили» досі існують певні стереотипні уявлення, слабка прив’язка до дат, до хронології, мало хто уявляє прізвища людей, похованих там. Для нас толока є ще й способом привернути увагу до заповідника, ще раз розповісти про це місце.
Наталя Соколенко: На сайті Інституту національної пам’яті наведено дані, скільки може бути поховано у цьому лісовому масиві на Биківні: від 15 тисяч до понад 100 тисяч закатованих під час допитів і розстріляних органами НКВС у 1937 — 1941 роках. Цей злочин комуністів викрили німці під час окупації.
Я їздила в школу по цій дорозі. Тільки почалася відкриватися інформація про ті страшні злочини, які відбувалися в Биківні. Ніякої музеєфікації не було. В автобусі з Києва їхали літні люди, років за 70. Вони просили водія зупинитися саме біля цього місця. Водій, зважаючи на те, що зупинки громадського транспорту не було, не зупинився. Він їх провіз 2 чи 3 кілометри. Вони мусили під сонцем вертатися до могил. Що зараз робиться саме для музеєфікації?
Тетяна Шептицька: Хочу вас трошки розчарувати, тому що досі біля заповідника немає зупинки, немає пішохідного переходу. Це достатньо тяжка ситуація, тому що для нас важливо долучити до відвідування заповідника якомога більшу кількість людей. Відсутність зупинки багатьох людей стримує.
Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.