«Бойовики і не мали наміру відводити війська», — аналітик Олег Саакян

Що завадило виконанню Мінських угод і чи є в цьому вина України, розповідає аналітик Олег Саакян.

Євген Павлюковський: Ви сподівалися на те, що відвід військ таки відбудеться?

Олег Саакян: Чесно кажучи, я розумів, що воно буде зірвано. Із того, що я чув від мешканців, виглядало, що населення не налаштоване на відведення військ через страх, що ці території можуть бути зайняті. І в інтенсивності обстрілів з боку бойовиків не було тренду до зменшення вогню.

Андрій Куликов: Чим те, що ви чули, відрізняється від офіційної версії?

Олег Саакян: Перш за все, кількістю. Від людей я чув, що було більше, ніж шість обстрілів з боку бойовиків, як заявляють офіційні джерела. По-друге, люди дуже бояться опинитися у «сірій зоні». Багато людей на тій території почуваються покинутими. Вони вже були під окупацією і не хочуть повернення цього відчуття.

Андрій Куликов: Наскільки це охоплює усіх мешканців тих територій?

Олег Саакян: Дуже складно про це говорити. Якщо говорити про певний тренд на цих територіях — дезорієнтованість і страх — він зачіпає людей з будь-якими політичними поглядами і цінностями.

Євген Павлюковський: Зараз у штабі АТО кажуть, що відведення військ перенесено на невизначений термін. Це справді так, чи якщо буде затишшя, до цього питання повернуться?

Олег Саакян: Така відповідь свідчить про те, що ніхто не розглядав ситуацію «а якщо не буде відведення». Відсутність злагодженого плану і комунікації з людьми, які там перебувають, показують, що стратегічно шукати вихід із ситуацію чи то не можуть, чи то не хочуть.

Тому для мене на сьогодні не особливо грає роль, чи відбудеться відведення військ, тому що це не змінить ситуацію.

З боку України про бажання вирішити конфлікт свідчила б програма з деокупації території. Так ми бачили б формування порядку денного і догм, від яких ми не будемо відходити.

На жаль, політика України до і після російської агресії практично не змінилася, досі не стала антропоцентричною.

З боку Росії про це бажання свідчили б певні дії на геополітичній арені і дотримання домовленостей — а ми бачимо, що Україна іде на ескалацію конфлікту в політичній площині.

Євген Павлюковський: Чи може Росія використати цю ситуацію і звинуватити Україну в тому, що вона не відвела свої війська?

Олег Саакян: Ми розуміємо, що Росія в інформаційній війні насамперед користується викривленням фактажу. Для Росії важливо, щоб склалася якась ситуація, а з її висвітленням труднощів у них не виникає.

Безумовно, ми можемо припустити, що й Україна була налаштована не виконувати це відведення, але згідно з моєю інформацією, яка у цьому разі збігається з офіційною, саме з того боку були обстріли, і тут неважливо, яка була українська позиція, важливо те, що інша сторона порушила домовленості.

Це перший випадок, коли частину відповідальності на себе взяла ОБСЄ, зобов’язавшись цілодобово моніторити обстріли у цих трьох точках.

ОБСЄ — це цивільна місія, і вони припиняють роботу, коли є загроза їх життю, тому в багатьох точках, де ведуться обстріли, ОБСЄ просто немає. Але тут вони взяли на себе зобов’язання, і не можуть сказати, що їх там не було, що вони нічого не бачили, інакше ОБСЄ нестиме відповідальність за зрив відведення військ.

Євген Павлюковський: Заяви офіційної української сторони трохи відрізняються: одні кажуть, що відведення було зірване, інші — що неможливе ще до настання 9 жовтня.

Деяким військовим надійшов наказ не давати коментарі. Про що це свідчить — нема про що говорити чи не знають, як окреслити те, що сталось і як діяти далі?

Олег Саакян: Тут дві глобальні проблеми: комунікації всередині влади, коли права рука не знає, що робить ліва, і комунікації з людьми, коли немає розробленої реакції, яку б зараз могли дістати і комунікувати щодо цього питання.

А це дуже важливо, бо за цим стежать наші західні партнери, і вже зараз мала б бути розіслана офіційна заява щодо зриву Мінських домовленостей російською стороною.

Андрій Куликов: Сьогодні була заява поліції, у якій відповідальність за зростання кількості крадіжок покладається на переселенців. Які за 2,5 роки війни відбулися зміни у ставленні до переселенців і настроях серед них?

Олег Саакян: Така заява свідчить про кризу фантазії у наших держорганах. Люди, які від імені держави роблять такі заяви, повинні усвідомлювати свою відповідальність — фактично це дискримінація досить широких верств населення.

Таврування переселенців було присутнє і раніше, і це є показником відсутності державної політики у цьому напрямку. Люди на звільнених територіях зберігають проукраїнськість, всупереч діям України.

Зокрема, у соцмережах появилися фото і відео, на яких люди намагаються перешкодити відведенню українських військ. Одна жінка написала, що їм закидали, нібито вони блокували введення українських військ, а насправді то були завезені автобусами люди з Росії, а вони блокують військо зараз, щоб їх не залишали під окупацією.

Але на жаль, все менше і менше фактів, які давали б підстави українцям незалежно від їх географічного походження — із Заходу чи Сходу — пишатися своєю країною. Формуються дезорієнтовані покоління, які не мають підтвердження тої картинки України, яку їм пропонують з телебачення.

Євген Павлюковський: Відведення військ є прикладом такої неправильної державницької позиції з боку України?

Олег Саакян: Я не берусь оцінювати, чи це правильно — я дуже сподіваюся, що в осіб, які приймають такі рішення, є більший план, який ми можемо не знати. Як я бачу з публічної площини — такого плану немає.

Якщо говорити про те, чи взагалі політика рухається у правильному руслі — я певен, що ні. Я не бачу налаштованості на громадянина як на найбільшу цінність, держава таврує певні категорії населення у тому, що погіршується криміногенна ситуація.

Крім того, до вирішення російсько-української війни застосовуються неадекватні механізми з боку міжнародного співтовариства. Використовуються інструменти для припинення громадянського конфлікту, а не міжнародного.

Чомусь не говорять про посилення контролю на кордоні, а про те, що на суверенній території України, яка підконтрольна державі, потрібно відводити українські війська. Навіть у самій ситуації видно, що це абсолютно неадекватна логіка.

На жаль, українські еліти багато в чому залишилися пострадянськими. У нас залишається вірус меншовартості. Якщо раніше українські еліти дивилися на Схід і чекали, що їм скажуть, що робити, то зараз вони з такими ж очами дивляться на Захід і чекають, що хтось візьме відповідальність.

Для них насамперед має бути важливим, що про це думає український народ, а потім вже — що думає про це світ. На жаль, ситуація зворотна.