«Дванадцятирічні діти вивчають у GoITeens приблизно те, що й студенти 2-3 курсів університетів» — СЕО IT-академії Вячеслав Поліновський

«На початку повномасштабної війни GoITeens створив марафон «Зробимо Україну майбутнього»»

Вячеслав Поліновський: Раніше програмування було дещо іншим. Тобто не було можливості ходити на якісь курси — доводилося здобувати знання власноруч. При чому — це не просто піти в бібліотеку і взяти книжку, навіть книжок тоді було дуже мало. Я пам’ятаю, що для того, аби щось зробити цікаве, мені доводилося їхати через все місто Київ до певних програмістів. Приходити на їхню роботу, або до них у кав’ярню, де вони показували якісь цікаві прийоми, чи навчали чомусь. Тобто знання передавалися, умовно кажучи, з рук у руки. Перший-другий курс університету я вже працював, зараз би це назвали продуктові компанії, тобто ми розробляли програми, які треба було, щоб вирішували певні завдання для клієнтів. І замовником була ця ж компанія. Більшість форумів взагалі не могли відповісти на такі складні питання, як працювати з базами даних, таке інше. Але це трішки вже застаріло. 

Ось зараз я точно впевнений, що завдяки тому, що є дуже багато технологій, курсів, кінець кінцем той самий чат GPT, можна отримувати якусь інформацію набагато швидше. Єдине, що перевіряти, наскільки вона релевантна до твого запиту.

Руслана Кравченко: Як зародилася GoITeens?

Вячеслав Поліновський: GoITeens насправді зародилася до мене, це було майже 9 років тому. Я в компанії тільки 4 роки. І можу сказати, що ці 9 років для GoITeens були різними. Було дуже багато різних керівників, у них були свої особисті бачення, як розвивати проєкт. Через певний період часу зрозуміли, що треба все ж таки наймати людину, яка буде повністю занурюватись у проблематику проєкту, і таким чином прийшов я. Певний час я створював різні освітні проєкти, був і директором Інституту (тобто це, мається на увазі, формалізована освіта), де випускав бакалаврів, магістрів, навіть кандидатів технічних наук, бо в нас була Вчена рада, і будував вищу IT-освіту. Потім певний період будував різні освітні проєкти, вже неформалізовані, і відкривав навіть дещо конкурентні компанії. І все ж таки прийшов до GoITeens. 

За 4 роки було дуже багато змін. Коли я приходив в компанію, там було, умовно кажучи, 10 людей в команді й приблизно 100 діток навчалося. Тобто ми були дуже маленькою компанією, можна сказати, камерною. Через 4 роки — ми вже дуже велика компанія, в нас є представництва в різних країнах, тобто дітки зараз навчаються не лише українською, а й польською, іспанською і турецькою мовами. Все одно найбільша кількість дітей навчаються українською, не дивлячись на те, що вони зараз розкидані по всьому світу. Інколи нам треба підлаштовуватись під тайм-зону, наприклад, Канади або Америки. Викладачі прокидаються або дуже рано, або дуже пізно лягають спати для того, щоб провести уроки для українських дітей і там в тому числі.

Вимога розширюватися на інші країни

Руслана Кравченко: Ця вимога різної мови й освіти в різних куточках світу, вона з’явилася у зв’язку з повномасштабним вторгненням, чи є інакша причина?

Вячеслав Поліновський: В цілому ми й збиралися розширюватися на інші країни, але так, це з’явилося, коли розпочалося повномасштабне вторгнення. У нас тоді був варіант: або виживати, або робити щось інакше. Ми почали сильніше пропонувати свої послуги й активніше розвивати продукти. Я пам’ятаю, як ми зробили наші перші марафони, бо ми розуміли, що ми вміємо навчати дітей. А тоді було скрутне становище для всіх українських дітей, бо навіть батьки не знали, що робити. Діти… взагалі про них забули ніби. То їм казали, тихенько сиди, потім пояснимо. Буквально в кінці лютого ми почали цей задум. Тобто, крім того, що ми намагалися релокувати співробітників, ми ще й думали, що ми можемо зробити для дітей. Приблизно на початку березня ми створили марафон «Зробимо Україну майбутнього», який, до речі, вже третій рік поспіль в нас проходить. До нього долучається дуже багато партнерів. Але в той час це був, мені здається, дуже вибуховий марафон. Це безкоштовне навчання. Два тижні ми навчали дітей, як створювати різні листівки в Canva і Figma. Потім, як це можна поєднати в якийсь односторінковий сайт, який би розповідав про місто, в якому ти живеш. Відповідно, і звідси назва.

Тобто ми хотіли зосередитись на тому, щоб діти більше подумали про щось хороше і створювали якісь красиві нагадування про своїх улюблених героїв або про своє місто. Ми не очікували, що буде 7 тисяч реєстрацій. На нашу команду це був насправді дуже великий тягар. Ми майже 24/7 відповідали дітям. Навіть зараз, коли розповідаю, згадую ці повідомлення в чаті, що діти писали: «Я зараз в окупованому Херсоні, але дякую вам за те, що даєте мені можливість проявити себе і щось зробити». Діти з Ірпеня, з дуже багатьох міст України, які були в той час під окупацією, писали нам, брали участь в українському марафоні і малювали листівки своїх улюблених місць, переписувались з нами — і для нас це був соціально потужний поштовх. Ми зрозуміли, що ми не маємо права програти, і нам треба далі зростати. 

Після цього ми вигадали дуже багато нових продуктів. Доводимо своєю методологією, що дуже важливо «перетягувати» дітей зі світу «я тільки використовую якийсь контент» до «я вмію щось створювати». Коли дитина замість того, щоб гратися в гру, просто скаже: «Тато, а дозволь мені програмувати або поробити щось у своєму проєкті».

«Діти, які інвестують свій час, через певний час отримають щось більше»

Вячеслав Поліновський: Одразу можу сказати, що ми не про шкільну інформатику. Тому що, якщо відкрити підручники шкільної інформатики, то ви можете побачити, що діти досі вивчають, що таке тека і файл. А також інші речі, про які, чесно кажучи, діти сучасного смартфона навіть не знають. Вони знають дещо інше.

Всі наші продукти побудовані за принципом проєктного навчання. Тобто мається на увазі, що будь-який, навіть маленький наш курс повинен вести дитину до вмінь і розумінь, як зробити певний проєкт, або проєкти певного рівня. Наша орієнтація на те, аби зробити так, щоб діти могли втілювати свої знання, а не просто щось зазубрювати. Це перше. Друге: ми поділили всі наші продукти за віковою категорією з розумінням психосоматики або психологічного та емоційного станів певної категорії дітей. Тобто, наприклад, якщо це діти від 6 до 9 років, їм важливо прямо тут і зараз робити щось маленьке й одразу отримувати результат. Якщо вони цього не роблять, не отримують результат, вони не отримують розуміння і задоволення, нащо вони це роблять. Тому були вибрані платформи, які дозволяють одразу отримати результат, — Scratch, Canva. У нас є малювання для дітей, логіка, прокачування логічного апарату. Scratch — це взагалі, мені здається, інструмент, який в школах ще не повністю розкрили, бо на Scratch можна писати будь-які ігри. Від звичайних 2D-рухалок до складних екшенів, якихось квестів. Але одразу отримувати результати.

Minecraft Education — це платформа, яка дозволяє дітям ніби в тій самій грі, в якій вони завжди граються, створювати щось більше. Створювати скрипти, писати їх, писати код і розробляти дуже складні речі. До речі, одразу можу сказати, наприклад, по тому ж Minecraft. У нас є такий хлопець Георгій Антонян, який у свої 9 років вивчився у нас один рік на Minecraft, почав створювати моди для Minecraft і їх звантажило вже понад три тисячі дітей. Це дитина, яка вміє створювати не тільки цікаві проєкти в Minecraft Education завдяки програмуванню, а ще й вміє створювати такі продукти, які завантажують інші діти й захоплюються цим. Мені здається, що це дуже важливо, коли дитина навіть в такому віці розуміє, що він може бути творцем чогось більшого, а не витрачати свій час просто на гру.

Зміна мислення

Руслана Кравченко: Спосіб зміни мислення через те, що дитина розуміє, що те, що вона робить щодня, може приносити абсолютно іншу користь.

Вячеслав Поліновський: Так-так. Але це я говорив про продукти для діток, для яких важливий швидкий результат. Ми їх називаємо Kids.

Якщо говорити про продукти напрямку Junior, ми розуміємо, що це діти 10-12 років, вони вже вміють використовувати певні абстракції, їм можна давати складніші завдання, але вони люблять навчатися через так звані лайфхаки. Тобто я побачив коротку «прикалюху», я її повинен десь спробувати зробити. Якщо я спробував і зробив, тоді я можу це використовувати, я буду це робити у своєму проєкті. Діти 10-12 років навчаються через ось такі складніші продукти. Це або програмування в Roblox Studio — це дуже потужний інструмент. Він нагадує, якщо будь-який розробник відкриє цей low, він зрозуміє, що тут можна програмувати дуже складні проєкти. Там є і місце для програмного коду, тобто діти пишуть програмний код. Водночас є місце для розвитку творчості, тобто діти, які захоплюються створенням 3D-об’єктів, можуть себе тут реалізувати. І це поєднання воєдино — цікавий великий проєкт, розвиток критичного мислення, емоційного мислення, абстрактного мислення. І відповідно дитина починає фантазувати свою власну гру. Я точно розумію, що в 10-11 років, коли діти кажуть, що замість того, щоб погратися в щось чуже, давай пограємо в мою гру, це дуже сильно додає емоційного тепла і водночас додає ваги цій дитині. 

Про Roblox Studio розповів, а інші блоки Junior не сказав. Це вже дизайн, причому від безкоштовних програм до майже професійного рівня. Тобто діти можуть використовувати свої знання. Це наш Frontend Junior, де діти можуть створювати прості вебсайти й додатки. І, якщо згадувати, що ми все ж таки зараз більше, ніж IT-академія, це математика, підготовка до математики через IT. Ми придумали цікаву історію, що ми даємо можливість дітям зрозуміти, а навіщо взагалі математика. Тобто ми показуємо прикладну сторону математики, де діти завдяки своїм знанням можуть створювати або розраховувати певні цікаві проєкти. 

Ну і малювання. Дуже багато дітей, яким варто вкладатись у свій розвиток, варто розвиватися, і вони хочуть творити. Тому не завжди це може бути через програмування, це може бути через малювання. Ми даємо цей весь спектр. 

PRO-напрямки

Тепер, переходячи до PRO-напрямків, це дійсно вже напрямки, за якими діти вчаться рік, два, три. Чому? Тому що ми розтягуємо програму для того, щоб діти поступово засвоювали матеріал. Все-таки це діти 13+, вони навчають в школі, ходять на гуртки. Вони не можуть всі 100% часу приділити лише розробці. Але це вже професійний Design, це професійний Frontend, професійний Python і професійний GameDev. Тобто діти, які закінчують такі продукти, ми про них дуже часто пишемо в соцмережах. Умовно кажучи, це Дмитро Ковалюк, який сам створив завдяки своїм знанням стратегічну гру, де дозволяє прокачувати стратегічні знання, вміння для інших дітей. Або Дмитро Лопушанський, який пройшов у нас цілих два курси Frontend і Python. Зараз він CTO в стартапі й нещодавно отримав великий раунд інвестицій, понад 500 тисяч доларів. Діти, які інвестують свій час, вони через певний час отримають щось більше. 

Або, наприклад, Сашко Прокопчук, який до нас прийшов як ментор і помічник робити щось невелике по дизайну, а зараз він веде декілька груп по дизайну. Правда, йому вже 18+, тобто він з нами понад три роки, він веде наш TikTok, ділиться знаннями з дітьми. Діти його обожнюють, вважають взірцем, тобто насправді молодий вчитель завжди спонукає до розуміння, що я так теж можу. І, відповідно, він заробляє не тим, що клеїть якісь конверти або ще щось, а своїм розумом. Я вважаю, що це класна інвестиція, коли діти в 14+ років починають інвестувати в себе для того, щоб повернути щось назад. Такий самий є приклад і з іншими нашими учнями. Наприклад, мені дуже подобається Кирило Горбунов, який у 12 років створив власний профіль на фріланс-платформі. Зараз в його портфелі понад 10 проєктів, які він виконав самостійно. І тут якраз і дає от цей плюс, що ми навчаємо через проєкти, і також всі наші курси супроводжуються soft skills. Тобто ми розвиваємо в дітях soft skills, відповідно, це прокачка й емоційного інтелекту, і критичного мислення, і багато чого іншого. Проєктне навчання в тому числі і agile методи. Відповідно, він дійсно сприймає і використовує свої знання для отримання чогось більшого для себе. Для мене це високі враження від того, що можуть робити діти.

«У дитини може бути рівно стільки можливостей, скільки вона хоче»

Вячеслав Поліновський: У нас є конкурс — IT-хакатон Game of teens, де журі вигадують різні завдання. Досить часто призом хакатону є грошові сертифікати. Інколи діти замість них обирають стажування в GoITeens. Тобто вони просять, щоб ми їм дали project-менеджера, надіслали справжнє ТЗ і надали їм можливість зробити цінний продукт. І ви знаєте, досить часто буває так, що через 2-3 місяці ми розуміємо, що цей продукт дійсно вартий уваги, і ми викупляємо його у дітей. Тобто офіційно завершується їхня практика, ми їм платимо за ті години, скільки вони могли б заробити, і виплачуємо їм стипендію за те, що вони ось це зробили. І це вражає! Тобто деякі розробки ми зараз використовуємо всередині компанії, наприклад, booking для викладачів.

Руслана Кравченко: Надзвичайно круто! Особливо, я думаю, що цікаво тим дітям вчитися у людини, яка пройшла їхній шлях, і вони бачать ось цей ріст. 13+ — це до скількох років?

Вячеслав Поліновський: Приблизно до 16-17 років. Я поясню, чому. Це не те, що ми ейджизмом займаємося. Насправді десь у 17-18 років у дітей звільняється більше часу, і тоді їм варто обирати ті ж самі курси GoIT, де набагато більше часу треба приділити навчанню. Тобто вони вже можуть дозволити собі щоденне навчання. Ми спробували робити А+ навчання, коли діти старших класів більше приділяють уваги тому, аби закривати свої майбутні кредити з університетів певними знаннями. У 2023 році ми запустили таку програму, мали й маємо ліцензію Міжнародного університету Neoversity. Наші курси насправді розроблені таким чином, що якщо дивитися їхню наповненість, наповненість деяких бакалаврських і університетських програм, то ви б могли побачити, що у нас збіг із 3 і 4 курсом, тобто з профвишколом. Ми хотіли видавати дипломи, але з’ясувалося, що не так багато українських дітей, які готові виділяти в 14-15 років стільки уваги додатковому навчанню, не шкільному. І я вже мовчу про те, що досить часто учні старших класів замість того, щоб навчатися чомусь додатковому, вимушені максимально занурюватись в підготовку до НМТ. 

До речі, ми в цьому напрямку маємо свої продукти, і ми до них також підійшли проєктно і через гейміфікацію. І дуже круто, що насправді діти, які беруть участь в цьому продукті, вивчають через проєкт шкільну програму. Тобто ми не примушуємо їх щось постійно зазубрювати, як це відбувається інколи в школах або самостійно, коли дитина просто сидить і бубнить відповіді на питання. А ми намагаємося зробити це через проєкт. І ми побачили, що коли діти починають будувати Mind Map, або починають будувати якийсь проєкт навколо тих знань, які вони повинні знати по програмі, то в них набагато кращі результати здачі НМТ. Ми регулярно проводимо тестування і бачимо зростання. Ми періодично розмовляємо з інвесторами й власниками, вони завжди кажуть, що наша найсильніша сторона, що ми дуже зосереджуємось над розробкою продукту. Перед тим, як щось випустити на ринок, ми багато грошей вкладаємо в саме розробку продукту. Продукт виходить цікавий, а головне, що ми постійно відстежуємо ще і його метрики. Якщо бачимо, що щось пригальмовується, я забираю продукт назад на доробку. Ми доробляємо з нашими академіками, методистами й повертаємо назад.

Більше можливостей

Руслана Кравченко: Мені цікаво дізнатися, як взагалі взаємодіє мозок дитини й технології? Це ми, мабуть, більше поговоримо про найменших ваших учнів. До речі, як ви їх називаєте, учнями чи студентами?

Вячеслав Поліновський: Насправді, в більшості, ми дійсно називаємо їх учнями, але інколи кажемо й студенти. Як я вже казав, діти, починаючи з 12 років, вивчають приблизно те, що студенти 2-3 курсів університетів. Принаймні, за технічним блоком. Але якщо говорити про технології, як вони впливають на освіту, то, наприклад, коли я був маленьким, я міг гратися в кубики, потім аналоги LEGO, конструктори. Зараз у дітей є набагато більше можливостей з погляду прояву креативу. Як я вже казав, що для маленьких дітей важливо, щоб все ставало трошки швидше. Наприклад, замість того, щоб складати з кубиків піраміду, і ти знаєш, що в тебе кубиків не нескінченна кількість, а дуже мало, а в тому ж Minecraft ти можеш побудувати весь комплекс пірамід, наприклад, єгипетських. У нас був випадок, коли дитина побудувала Майдан Незалежності, повністю, зі стелою, з фонтаном. Ще й зробила потім відео тур. Ось це справді, я вважаю, можливості. У дитини може бути рівно стільки можливостей, скільки вона хоче. Але, з іншого боку, це дозволяє не просто творити заради чогось, а це дозволяє реалізовувати свої думки й свої проєкти. Тобто дитина розвивається таким чином і розвивається дуже потужно.

До речі, хотів ще додати, що за дослідженнями Массачусетського технологічного інституту у 2021 році, було показано, що діти, які вміють використовувати технології, в півтора раза мають кращі навички розв’язання будь-яких проблем, тому що вони розуміють, що певні проблеми можна розв’язати, в тому числі за рахунок певних технологій. І це цікавий факт.

«Для того, щоб змінювати світ, треба робити те, що робить наше життя кращим»

Руслана Кравченко: Які зв’язки діти знаходять під час навчання? Чи це допомагає їм будувати дружбу, розвивати командні навички, завдяки спільним проєктам? 

Вячеслав Поліновський: Дякую за гарне питання. Насправді другий проєкт дітей — це зазвичай вже спільний проєкт. Перший проєкт вони роблять десь 3-4 місяці самостійно, а приблизно на 5-6 місяць ми їх поєднуємо в команди. Однак частіше за все вони самі поєднуються в команди й виконують свій спільний проєкт. Тобто одразу можу сказати, що це призводить до чіткої комунікації за розподілом ролей. Є діти, які кажуть: «Так, я відповідаю за baskend і бізнес-логіку, а ти, будь ласка, відповідай за зовнішній вигляд». І це, до речі, розмова 10-річного хлопчика, який зі своїм другом розподілили ролі. Другу більше подобається 3D-моделювання, а цьому хлопчику більше подобається програмування. І вони роблять і захищають спільний проєкт. Тут тепер я сказав слово «захищають». Насправді це ще одна навичка, яка дуже корисна, бо це і про вміння публічних виступів, і вміння донести думку. І ви розумієте, що це розвиток вашої дитини. 

На жаль, дуже багато дітей після школи, якщо ви у них щось запитаєте, вони скажуть: «Хуг, мене сьогодні не викликали», або «Хуг, я не отримав стрес, бо не треба було виходити до дошки». Я розумію, що є різні школи, є школи, де вміють таке гасити, але, в більшості випадків, наші сучасні українські діти досі бояться кудись виходити, бояться відстоювати свою думку. Насправді є дуже мало закладів, які дозволяють використовувати, наприклад, альтернативну думку, а не ту, яка прописана, або ще щось. І діти до цього не звикли. І коли вони стануть дещо дорослими, їм треба буде самостійно це робити. Я з себе такий страх вибивав ще навіть після університетів, коли ми боялися зайвий раз щось сказати. Так, я зараз бачу, що сучасні діти емоційно набагато вільніші. Вони вже знають, що не можна давити на когось, що треба перепитувати, але все одно залишається страх бути неправим, помилитися, бо за це ж двійку поставлять або ще щось. У нашому випадку, ми не ставимо оцінок, ми просто кажемо: «О, цей проєкт можна було б зробити краще». І дитина розуміє, що її не сварять за помилки, а їй дають зворотний зв’язок, який може розвивати, а може бути ще більшою похвалою. Тобто сказати, що it’s ok, ти взагалі молодець. Але навіть в цьому випадку варто все ж таки давати зв’язок, тому що ми розуміємо, що кожна дитина може щось зробити ще краще. І відповідно дати можливість для цього розвитку, це завжди казати не тільки: «Ти молодець, нічого краще не роби». Ні, можна дати декілька порад для того, щоб дитина зрозуміла: «О, я можу ще придумати». 

Головне — участь

Руслана Кравченко: Чи можемо ми говорити, що в IT-академії головне не перемога, а участь? Позаяк ми часто так можемо казати про якісь змагання. Чи ви також даєте дітям те відчуття власної здатності щось творити і ось цей готовий контент також самим спожити, і бути натхненими тим, що ти робиш? От як взагалі діти до цього ставляться? Вони якось змагаються в певних досягненнях, чи для них важливо зробити щось своє?

Вячеслав Поліновський: Я вважаю, що, з одного боку, дуже важливо все ж таки давати можливість дітям трішки проявити «а я перший» або «я зробив там краще». Для цього в нас й існують такі конкурси, які ми називаємо хакатони, там, де діти будуть змагатися. Але водночас ми розуміємо, що діти різні, в них можуть бути різні бажання, і тому ми будуємо індивідуальну траєкторію навчання навіть при груповому навчанні. Тобто мається на увазі, що якась дитина може зробити суперовий проєкт, дуже складний, і це на її рівні, а інша дитина зробить набагато простіший, але для неї це також дуже високий рівень, тому що вона зараз перебуває на такому рівні розвитку, що їй і це складно.

Тому всі наші програми зазвичай діляться на завдання, де одна зірочка, дві зірочки, три зірочки, і ніхто не примушує тебе зробити тільки одну зірочку, або роби все до трьох зірочок. Тому кожна дитина може вибрати, наприклад: «Я сьогодні щось хочу полінуватися і зроблю домашку на рівні однієї зірочки, і цього буде достатньо». Або: «Я не хочу сьогодні по цій темі проявляти якусь суперініціативу». А є, коли дитину настільки захоплює це мікрозавдання як мікропроєкт, що вони роблять в задоволення ці домашні завдання. 

До речі, є один із цікавих моментів, я вже промовляв, що в нас є програма з математики, де ми даємо дуже цікаві завдання і проєкти. І що ми помітили? Що до нас приходять діти, батьки яких кажуть, що дитина не хоче робити домашні завдання. Від слова «домашка» і «математика» вона вже сіпається і каже «не чіпайте мене». А ми помічаємо, що саме з математики в нас здача домашніх завдань з найбільшим відсотком. Інколи досягає за певним напрямком до 90% здачі домашніх. Увага, у нас не обов’язково робити домашні завдання. Тобто дитина може після закінчення уроку закрити ноутбук і піти грати у свої ігри. Але замість цього діти залишаються в робочому просторі й виконують домашні завдання з того предмету, де до цього батьки казали, що вона його ненавидить.

Я до того, що коли дитина починає розуміти, що саме їй приносить задоволення і перемогу, розвиток, то така дитина буде однозначно робити трішки більше, і через певний період часу батьки побачать зміни на краще у своїй дитині. Як у soft skills, так і в hard skills.

Руслана Кравченко: Вячеславе, насправді дуже цікаво! Я думаю, що ми ще продовжимо цю розмову, однак зараз маємо, на жаль, завершувати. Я хочу вам дати хвилину або дві на те, що, можливо, я не запитала чогось важливого, про що ви б хотіли сказати, або загалом, що б ви хотіли сказати тим батькам чи дітям, які зараз слухають нас.

Вячеслав Поліновський: По-перше, я дійсно хотів би сказати, що батьки, інвестуйте у своїх дітей. Кожна хвилина, кожна якась додаткова можливість додає вашій дитині можливість розкрити свій потенціал. Тому що, коли дитина розуміє, що є ще щось понад звичайним зубрінням, ходінням в школу, вона розуміє, що весь світ можна потроху змінювати. І змінювати на краще. І тут я взагалі вважаю, що якраз IT дозволяє це робити найбільш ефективно.

Коли я обирав, ким я хочу стати, колись я хотів бути ветеринаром, але потім зрозумів, що для того, щоб змінювати світ, треба робити щось, що робить наше життя кращим. В цілому, саме тому я не пішов на чисте програмування в Політех, а пішов на автоматизацію й робототехніку, тому що я розумію, що саме поєднання IT плюс робототехнічні системи ще тоді могло б краще вплинути взагалі на життя людини. І вважаю, що якраз ось така IT-освіта дозволяє будь-яким дітям розвивати свої навички майбутнього. Бо вже відомий факт, що до 2030 року більшість професій так чи інакше буде стосуватися знань IT. Це не тільки сухе програмування, це і навички дизайну, UX, дуже багато методологій, які були вигадані в IT-галузі, переходять зараз в агросектор. Та ж робототехніка як зараз розвивається. І ви повинні розуміти, що чим раніше ви дасте дітям шанс відірватися від комп’ютерів і телевізорів і стати створювачами свого майбутнього, тим краще.

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі