Фото із соцмережі
Михайло Невідомський: Одна з наших останніх пісень була записана разом з Максимом ― «Я вірю», а з Юлею ми записали дві нові пісні: «Моя країна» і «Світло».
Тетяна Трощинська: На пісню «Я вірю» у вас навіть є кліп?
Максим Пилипенко: Ні, але він є у планах. Ми чекаємо, поки потепліє, тому що за сюжетом має бути тепла пора року.
Андрій Куликов: Буча раніше була селищем міського типу, а зараз розрослася до міста. Кожного разу, коли там проїжджаю, бачу, скільки нового там з’явилося. Як ви до цього ставитесь як корінні бучанці?
Юлія Шатило: Відчуття двояке. З одного боку, дуже професійно із Бучі роблять серйозне місто, створили потужну об’єднану громаду разом із довколишніми містечками, але з іншого боку, Буча може втратити колорит маленького містечка, коли ти усіх знаєш і з усіма вітаєшся.
Але сьогодні я сиділа Снігуркою у будиночку Діда Мороза і помітила, що більшість людей, які заходили, я знаю, тому поки що цей колорит не втрачено.
Андрій Куликов: Коли ви ходите колядувати і щедрувати із дітьми, вам в основному дають гроші чи цукерки?
Юлія Шатило: По-різному буває, але зазвичай цукерки, мандаринки. Після того, як повертаємося, у нас чай із цими цукерками ― діти це дуже люблять. Вони не очікують гроші. Але коли нам дають гроші, ми їдемо в театр.
Андрій Куликов: Оці слова, що столиця випробовувала дружбу ― це автобіографічне?
Максим Пилипенко: Звичайно, ті пісні, які ми пишемо, взяті із нашого життя. Було таке, що після університету життя трошки покидало по столиці, і виходило, що ділили з другом на двох кімнату. Потім дуже складно було, але зараз все супер.
Андрій Куликов: Хто ви за спеціальністю?
Максим Пилипенко: Транспортний логіст, працюю за спеціальністю.
Андрій Куликов: У вашій композиції «Я вірю» постійно повторюється ця фраза. Що дає вам джерело віри і наскільки ви усвідомлюєте, що вірити недостатньо ― потрібно ще й знати?
Михайло Невідомський: В усіх піснях Макса і моїх з Юлею є віра. Навіть якщо пісня депресивна, є віра на те, що буде краще.