Буфер чи бампер: хто Україна для НАТО?

У студії Громадського радіо – голова правління Фонду East European Security Research Initiative («Ініціатива з дослідження східноєвропейської безпеки») Максим Хилько.

Євген Павлюковський: Однією з перших інформацій, яка вийшла в ЗМІ, була розмова Дональда Трампа з представниками Німеччини з приводу того, що Німеччина, будучи членом Альянсу, досить тісно співпрацює з Росією, яка є головним опонентом Альянсу. Наскільки це гостро прозвучало? До чого можуть призвести такі заяви?

Максим Хилько: Не вперше Трамп поводить себе в своїй доволі різкій манері спілкування. Будемо сподіватися, що європейські лідери вже трошки призвичаїлися до неї. Про це можна робити висновок, тому що не було жорстких реакцій з боку європейських партнерів на цю заяву. Туск нагадав, що Європа – основний партнер США, а в єдності основна міць.
Обнадійливим є той факт, що всіма партнерами була прийнята декларація саміту, в якій чітко підкреслено відданість статті про те, що всі партнери НАТО будуть захищати одне одного в разі атаки.

Дмитро Тузов: Ми чуємо, що декларація до Росії доволі низька, але водночас НАТО наголошує, що не прагне до конфронтації з РФ. Це запрошення до перемовин? На яких умовах це має відбуватися?

Максим Хилько: Діалог ведеться передусім з точки зору військових контактів, щоб уникнути ненавмисних військових інцидентів. Зараз діалог між НАТО і Росією ведеться на найнижчому рівні, тобто це буквально найнеобхідніші практичні контакти на рівні послів. НАТО наголошує, що залишає двері відкритими в разі, якщо Росія вирішить змінити свою політику. Альянс в декларації зазначив, що Росія порушила основоположний акт з НАТО. Які це може мати наслідки? Саме в цьому акті йшлося про те, що постійні військові бази НАТО не будуть розміщені в нових членах. Це може відкрити двері для НАТО.

Євген Павлюковський: Ми поки для Альянсу є буфером? Чи нас поступово розглядають як частину колективної безпеки?

Максим Хилько: Політика України весь цей час була непослідовною. Вона то заявляли про партнерство, то про бажання стати членом НАТО. В часи Кучми заявлялося чітко про наше бажання стати членами НАТО. Тоді ж започаткували щорічні програми співпраці. Україна чітко орієнтувалася на членство, співпраця серйозно посилилася. Потім ми знову коливалися.

Дмитро Тузов: Досить часто звучить скепсис, що членство України в Альянсі неможливе, поки тривають бойові дії на Сході і, можливо, поки окупований Крим. Це міф чи стримуючий фактор?

Максим Хилько: Це не міф. У 1995 році НАТО провело дослідження з приводу розширення і було зазначено чіткі критерії. Серед цих критеріїв демократія і ринкова економіка, відсутність територіальних суперечок між країнами-сусідами, повага до нацменшин. Але за різних часів країни вступали до НАТО за різних умов. Рекомендації розроблялися конкретно для вступу Польщі, Чехії та Угорщини. Після цього вони автоматично застосовувалися до всіх країн, але світ змінюється. Застосування цього правила зараз фактично дає Росії карт-бланш використовувати територіальні конфлікти для блокування вступу будь-яких країн в НАТО.

Той чинник, що наразі Україна має конфлікт з Росією, відштовхує тих членів НАТО, які бояться бути втягнутими у війну з Росією.

Євген Павлюковський: Тобто поки ми для Альянсу є своєрідним буфером?

Максим Хилько: Буфер – це щось між чимось і чимось. Можна назвати бампером, який ближче до чогось, але тримає удар передусім.

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.