За ці чотири роки один із двох хлопців, яких побили, – активіст Михайло Нискогуз – пройшов АТО та пішов у політику, також він є громадським діячем.
Громадське радіо зв’язалося з Михайлом, щоб пригадати події чотирирічної давнини та поговорити про перші судові засідання в справі та про те, яким чином вдалося довести її до суду.
«У мене одна з небагатьох справ, коли беркутівці, які колись хотіли вислужитись при режимі Януковича, можливо, дістати кращі погони, нагороди, радо відзвітували про те, що вони затримали та побили громадських активістів.
Потім, коли режим Януковича впав, проукраїнські сили прийшли до влади, тоді справу перекваліфікували – вони вже перейшли до підозрюваних. Всі документи, їхні заяви, рапорти про наші затримання потрапили до Генпрокуратури. Саме це стало основними зачіпками, що справу довели до суду», – говорить Михайло.
Справа почала рухатись після липня 2017 року, докази збирали постійно, розповідає Михайло Нискогуз:
«Я кілька разів їздив і проходив всі судмедекспертизи. Спочатку після того, як затримали, потім – коли вилікувався, вже мене перекваліфікували не як підозрюваного, а як потерпілого, потім ще раз потрібно було їхати.
Я кілька разів приїжджав і давав ті самі свідчення, постійно мінялися слідчі, які вели справу, постійно з якогось одного відділу в інший перекидали. І нарешті вони зарухались у чіткому векторі ніби до закінчення справи. Вже десь вісім місяців справа рухається стабільно».
Також Михайло пригадує, що саме відбувалося чотири роки тому:
«Тоді вже були і «коктейлі Молотова», і перші підстрілені, беркутівці вже стріляли гумовими кулями – все горіло. Щоб зафіксувати це для історії, я вирішив залізти на колонаду на стадіоні Лобановського – там було найкраще місце, щоб фотографувати це.
Після того, як я зняв відео, беркутівці вилізли через таємний люк нагору, і мене разом із Владом, який є другим потерпілим у цій справі, почали жорстко бити. Нічого не питали. Вони 100% бачили, що в нас не було «коктейлів Молотова», палиць, бруківки – вони почали бити. Без запитань і пояснень.
Найгірший момент, коли нас роздягли догола. Це була зима, мінусова температура. І нас голих тримали на снігу, били. Коли беркутівець порізав мене ножем у стегно, сказав: «це помста тобі за нашого брата, який лежить у лікарні».
Мені було дуже шкода Влада, який був зі мною. Він непритомнів кілька разів. Після того, як він знепритомнів, я подумав: «А якщо він не знепритомнів, а помер, не дай Боже». Мені було страшно. Боявся і за своє життя. Але, дякувати Богу, ми обоє живі, життя продовжується».
Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.