Чоловікам вигідно бути феміністами, — Р. Семків

Ірина Соломко: В проекті «Повага» ми традиційно говоримо про повагу чоловіка до жінки та жінки до чоловіка. І в кінці березня у вас відбулася цікава лекція, меседжем якої було те, що чоловіки за фемінізм.

Ростислав Семків: Це загальний підсумок лекції, де я говорив про те, чому чоловікам потрібно підтримувати рух за ширші права для жінок. Такі чоловіки називаються профеміністами.

Для цього існують три причини:

1. Дуже романтична: бо світ буде так більш справедливим. На неї можуть погодитись небагато людей.
2. Менш романтична: якщо патріархальне суспільство намагається підважити феміністичний рух, залишає вузькі рамки розвитку для жінки в суспільстві, прив’язує її до менш цікавих речей, її увага зациклюється виключно на домі та господарчих речах, а на інше не поширюється, то чоловікам доводиться співіснувати з нецікавими жінками. Адже з жінками, які виходять за межі цих обов’язків, читають, мають роботу, займаються творчістю, то з ними й жити більш цікаво.
3. Прагматична: щоб чоловіки довше жили. Відомо, що чоловіки живуть на 10-15 років менше, ніж жінки. Якщо патріархальне суспільство веде жінку в рабство до плити, то чоловіка — до інфаркту, бо він мусить забезпечувати сім’ю, і якщо він з цим не справляється, то його вважають лузером, у нього починаються психологічні проблеми, які прогресують.

Якщо ж чоловіки діляться відповідальністю і контролем, якщо в сім’ї він і вона мають певні особисті амбіції, проекти, він не скидає на неї всі обов’язки з виховання дітей, якщо цим теж ділитися, то обом стане комфортніше і простіше.

Сергій Стуканов: Ваша лекція є в відкритому доступі в інтернеті. Ви починали її з уточнення поняття фемінізм, бо існують певні упередження щодо цього руху. Інколи вважають, що він за те, щоб перевернути з ніг на голову патріархальний устрій. Чоловіки тому й побоюються цього руху, бо гадають, що жінки від залежного стану хочуть перейти в панівний стан.

Ростислав Семків: Це йде плутання уявлень, коли через призму радикального фемінізму, одну з течій, роблять висновок про весь рух.

Перш за все фемінізм — це стратегія надання більших можливостей і частина ширшої стратегії лібералізації. Це подібно до того, як українці в Радянському Союзі чи в Російській імперії намагалися взяти більше прав, вирватися з гніту, так і в радикальному фемінізмі, який бачить чоловіків за зло, абсолютний контроль і ратує за такий переворот.

Є різні течії, наприклад, ліберальний фемінізм, де йде мова про співпрацю, що треба домовлятися, краще розуміти один одного. Це також агітація, щоб неактивні ставали більш активними. Перш за все це стосується жінок. Бо є загальне уявлення, що жінки не мають іти в політику, бо це брудна справа. Але у нас ця ситуацію поступово змінюється, достатньо порівняти теперішній склад Верховної Ради зі складом Верховної Ради 15 років тому. Є більший відсоток жінок з активною позицією.

Сергій Стуканов: У вашій лекції ви говорите про те, що феміністи — це ті, хто хоче, щоб жінки стали більш самостійними.

Ростислав Семків: Так, щоб вони ставали більш активними. Система виховання і традиційний погляд на речі гадають, що жінки мають залишатися пасивними. Фемінізм намагається активізувати жінок, причому зовсім не обов’язково коштом чоловіків.

Ірина Соломко: Як чоловіки реагують на ці тези? Жінки це напевно підтримують стовідсотково.

Ростислав Семків: Завжди спрацьовує той факт, що жінки живуть довше, і чому так відбувається. Тут потрібно змінювати баланс відповідальностей, щоб не було так, що важкі речі і контроль належать нам, а легкі речі і залежність — вам. Треба це міняти, збалансовувати, тоді ситуація зміниться.

З жінками теж не все так просто, бо багато й жінок скептично ставляться до цього руху. Як в інтернеті пишуть: «Я девочка, я не хочу ничего решать, я хочу новое платье». Тобто вона визнає, що є повністю залежною, а він має дістати їй те нове платтячко, це вже його проблема. Цей дисбаланс треба врегульовувати.

Ірина Соломко: Якщо казати про країни, де є багато жінок в політиці, там ця філософія саме така, якою вона і має бути?

Ростислав Семків: Є країни, які досить добре це збалансували, і вони якось не розвалюються, коли багато жінок в уряді і бізнесі. Це Скандинавські країни, Британія, Німеччина. Європа робить вибір в бік цього збалансовування, домовленості, взаєморозуміння. Їх досвід треба переймати.

Треба розуміти, що може здатися, що такої проблеми не існує в інших країнах, але це тому, бо пригноблені групи просто не можуть про це говорити. До 18 сторіччя жінки і в Європі теж не мали права голосу, але ніхто зараз не скаже, що світ зруйнувався, бо жінкам дали право голосу, чи те, що їм дозволили бути освіченими й піти в науку. Взяти ту ж саму Марію Кюрі, скільки вона зробила для розвитку науки.

Сергій Стуканов: Наскільки наші чоловіки готові сприймати жінку самостійною, чи їм більше подобається, щоб вона була залежна?

Ростислав Семків: Цей контроль як раз повертається проти чоловіка. Якщо жінка повністю залежна, без роботи, освіти, досвіду, то й вона менш захищена. І якщо у нього щось не вдасться, то вона йому нічим не допоможе. А якщо він їй скаже до побачення, то вона повертається до батьків і має продовжувати існувати в патріархальному суспільстві. Жінки цю проблему розуміють, тому і існує цей рух.

Має бути співпраця та взаємна допомога. Це як порівнювати зв’язку двох альпіністів, коли обидва йдуть вгору і один одного страхують, зі зв’язкою, коли вона висить на ньому, а він тягне її вгору. Останнє — це і є патріархальна структура.

Є також психологічна напруга існування в такій системі, але чоловіки не завжди її спостерігають, тому і не думають про це. Забалансованість — краще, ніж повністю залежний і повністю панівний стан.

Ірина Соломко: Щось змінилося в цьому плані за час української незалежності?

Ростислав Семків: Зміни є, але вони чисто на рівні свідомості.

В радянських школах були такі уроки для дівчат, як «обслуживающий труд», тому ця збалансованість між ролями чоловіків та жінок має перш за все пройти крізь систему освіти, щоб чоловіки не думали, що гратися з дітьми — це не по-чоловічому, а жінки щоб не вважали ведення бізнесу не жіночою справою. Ці зміни відбуваються повільно, бо ще не торкнулися освіти.