«Це був достатньо динамічний процес. Річ у тому, що невдовзі після самого бою під Крутами, на цю подію звернули увагу ціла низка інтелектуалів. У квітні 1918 року Павло Тичина написав свого легендарного вірша «Пам’яті тридцяти…», який спричинив дискусію в українських інтелектуальних тогочасних середовищах. І за влади Гетьмана Скоропадського в українській державі у травні 1918 року на сторінках українських видань почали з’являтися заклики від представників інтелігенції, які говорили про те, що потрібного оголосити народну збірку на спорудження меморіалу-монументу, яким увічнити пам’ять крутянців.
Я гадаю, що вся справа полягає у тому, що у будь-якому національному русі, який бореться за створення власної держави, як це мало місце з українським визвольним рухом першої половини ХХ століття, відбувається пошук якихось посилань на історію минулого, на котре можна апелювати і говорити про те, що ми не з’явилися тут і зараз, що наші домагання мають якусь історію, власних героїв, власні видатні події. Так є в історії багатьох народів, і українці не є винятком».
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.