Чому обласне телебачення показує «паркет»?

В студії Громадського радіо Діана Дуцик, виконавча директорка ГО «Детектор медіа»

Ірина Славінська: В наслідок моніторингу обласних регіональних філій національної телекомпанії України, знайшли так звану «джинсу» — матеріали, які містять елементі замовлености. Які області ви моніторили? Наскільки великий масштаб виявлення джинси? 

Діана Дуцик: Цього року ми вперше робили моніторинг усіх філій НТКУ. Колись це були обласні державні телекомпанії, зараз вони називаються філіями НТКУ. Незабаром вони стануть частиною єдиного суспільного мовника. Зараз в Україні триває реформа державного телебачення (UA:Перший зокрема, який має стати суспільним мовленням). Ми вирішили зробити такий масштабний моніторинг, тому що важливо подивитися на те, що відбувається в регіональному середовищі, яким чином поставлена робота. Довгий час фокус нашої уваги був зосереджений на UA:Перший. На даний момент ми отримали майже всі результати, поступово починаємо їх публікувати — зараз можна ознайомитися зі звітами по Східному і Західному регіонах. Є спільна тенденція, де наявний провладний контент.

Юрій Макаров: Йдеться про місцеву владу чи владу взагалі?

Діана Дуцик: Про місцеву владу і владу взагалі. Що роблять регіональні журналісти? Ми називаємо ці матеріали «з ознаками замовності». Такі матеріали не обов’язково проплачені. В них відсутні критичні підходи до діяльності влади зокрема.

Ірина Славінська: Тобто вони можуть подавати одну точку зору?

Діана Дуцик: Так.

Юрій Макаров: Це те, що традиційно називається «паркет».

Діана Дуцик: Саме так. «Паркету» дуже багато. Ми констатували той факт, що замовної «джинси» (якої дуже багато під час виборчого процесу) зараз практично немає. Ще одна проблема — подача журналістами тих самих прес-релізів, які вони отримують від органів влади, поліції, прокуратури тощо. Вони з ними не працюють, а просто їх зачитують без обробки.

Юрій Макаров: Який сенс журналістові робити «паркет»? Що він від цього отримує?

Діана Дуцик: Ми вже провели перший круглий стіл в Тернополі (презентували результати), мета якого була розмова членів ради з журналістами, виявлення проблем. Там ми з’ясували, що лишається інерційне ставлення до влади, яке не залежить від тих юридичних змін, які пройшли.

Ірина Славінська: Державні мовники мали би відчувати себе незалежними, але це не працює. На сайті http://stv.mediasapiens.ua/ я знайшла інфографіку за результатами моніторингу, про який ми говоримо. Найбільші відсотки наявності джинси в Полтавській і Дніпропетровській областях. Про кого «джинсують» місцеві? Як вони це роблять? 

Діана Дуцик: «Джинсують» про місцеву владу: мер, голова ОДА, топові чиновники. І це стосується не лише названих міст.

Юрій Макаров: Це стосується новин?

Діана Дуцик: Так, ми моніторимо новини. Відсоток наявності джинси  обчислюється від загальної кількості сюжетів. Ми моніторили тиждень. Наприклад, в Тернополі за цей період часу вийшли 37 сюжетів, 5 з яких — присвячені місцевому губернатору. 

Юрій Макаров: Можливо він newsmaker (пер. — інформаційний привід)?

Діана Дуцик: Я би не сказала, що він newsmaker. Ми публікуємо і розшифровки цих сюжетів. Найцікавіші випадки ми розміщуємо на сайті. Нашою головною претензією до журналістів було те, що їх новини «знелюднені», в них немає людей, ніхто не дає коментарів.

Юрій Макаров: Люди так працювали багато років. Молодь, яка туди входить, пливе тим самим руслом. Яка їхня внутрішня мотивація? Вони отримали незалежність, але вони бідні.

Діана Дуцик: Журналісти говорять, що в них низькі зарплати. Тому і втрачається мотивація.

Ірина Славінська: Чи доплачують за «паркет»?

Діана Дуцик: Я так розумію, що ні. За руку ми нікого не впіймали. Але те, що там зараз є – демонстрація лояльності, завдяки якій можна буде звернутися до героїв новин для вирішення проблем.

Юрій Макаров: Якимось чином я це уявляю. Але ж якісь теоретичні ознаки корупції у такій «дружбі» з місцевою владою можна огледіти?

Діана Дуцик: Так, але ж їх важко довести. Той факт, що журналісти не бачать нічого поганого в тому, що можна робити такі речі — викликає багато питань.

Юрій Макаров: Ви не перший рік в професії, зокрема в журналістській аналітиці. Можливо існують якісь інструменти (навчання, тренінги, круглі столи), які розпуджують м’язи цих людей?

Діана Дуцик: Тренінги проводяться. Минулого року наша організація проводила в регіонах круглі столи. Хочу сказати, що є один на всю Україну дуже позитивний приклад – Сумська філія НТКУ. Саме ця філія зробила дуже великий прорив. Журналісти отримають таку ж саму зарплатню, як і інші, але там прогресивний керівник (а від керівника багато чого залежить). Сумська філія створила буфер між місцевою владою і компанією, обравши редакційну раду з місцевих поважних людей, активної громадськості.

Ірина Славінська: Ця громада вичитує кожен сюжет для новин?

Діана Дуцик: Ні. Але тепер, якщо на журналістів тисне влада, вони можуть апелювати до ради. Ми не маємо ідеалізувати цей інструмент, але він один з можливих.

Ірина Славінська: Що можуть зробити читачі, слухачі та глядачі? Які є інструменти з того боку екрану?

Діана Дуцик: Громадськість повинна ставити питання і вимагати якісної інформації. Чим відрізняється суспільний мовник від державного? Часто в нашій країні державний — для влади, а суспільне має бути для суспільства, задовольняти інтереси громади. Для цього суспільство повинно проявляти інтерес і вимагати інформацію. Суспільство має створити запит на  якісну і хорошу інформацію.