Чому українська влада зволікає з ухваленням Законів для безвізового режиму?

Ми запросили поговорити про безвізову лібералізацію заступника міністра юстиції з питань Євроінтеграції Сергія Петухова та Катерину Кульчицьку з громадської організації «Європа без бар’єрів».

Наталя Соколенко: Оцініть якість щойно утверджених Законів, зокрема «Про порядок конфіскації майна».

Сергій Петухов: Вчора з’явилося офіційне твердження Єврокомісії, за якими ці три законопроекти, які, зокрема, вводять спецконфіскацію, а також створюють офіс повернення активів, відповідають нормам європейського права. Насправді, вони є м’якшими, ніж їх аналоги в Європі, але це є позитивним для України, тому що тут наразі не є оптимальним надавати занадто багато повноважень правоохоронним органам. Тому ті урядові проекти, прийняті Європейською комісією, були змінені під час обговорення в Раді. Уряд сказав, що якщо ці зміни не відповідатимуть змісту вимог безвізового режиму, будуть вноситися, ці норми будуть переголосовані. Остаточного рішення Європейської комісії ще немає. Зараз ми чекаємо на їх аналіз.

Наталя Соколенко: Як гадаєте, Закон про конфіскацію реально дозволить конфісковувати майно у корупціонерів та тих, у кого, на думку громадян України, його треба конфіскувати?

Сергій Пєтухов: Насправді, там є дієвий механізм, але давайте дочекаємося висновку Європейської комісії. Я думаю, що навіть у такій формі він може функціонувати.

Василь Шандро: Що це за дивний механізм, коли Закони пишуть, приймають, потім надсилають, щоб хтось завізував, а потім нам кажуть, що їх треба змінити?

Сергій Петухов: Тут є певна прокрастинація, тому що все  можна було зробити заздалегідь. Ми дуже затримали виконання умов отримання безвізового режиму. Молдова вже два роки як має безвізовий режим. Грузія, яка почала підготовку отримання його пізніше за нас, вже практично вийшла на фінішну пряму та має величезний шанс отримати безвізовий режим вже цього року. Україна веде переговори давно і потужно, але все те, що мало бути зроблено за два-три роки, у нас затягується через суперечки та зміни підходів.

За Угодою про Асоціацію ми зобов’язані імплементувати велику кількість європейських норм: ми змінюємо законодавства, вводимо нові інститути та поняття, тому зрозуміло, що українські урядовці не мають достатньої компетенції, а європейські експерти оцінюють законопроекти та вказують на помилки.

Василь Шандро:  На скільки ми наблизились до прийняття всіх Законів, яких вимагає Європейський Союз?

Катерина Кульчицька: Фактично, з безвізового пакету нам залишилось прийняти чотири законопроекти, зокрема, поправки про запобігання дискримінації сексуальних меншин.

Наталя Соколенко: Чому для Європейського Союзу важливо, щоб Верховна Рада ухвалила антидискримінаційну поправку до Трудового кодексу, зокрема, за ознакою сексуальної орієнтації?

Катерина Кульчицька: Це є основною їх вимогою. У нашому законодавстві є умови про недопущення дискримінації вікової, статевої, але саме цієї поправки дійсно не вистачає. Вона діє не тільки в європейських країнах. Прийняти цю поправку — означає для України долучитись до цивілізованого світу.

Сергій Петухов: Недискримінація за ознакою сексуальної орієнтації це вже існуюча вимога до України. За умовами Угоди про Асоціації ми зобов’язані імплементувати низку директив. І директива про рівний доступ до трудових відносин є в цьому переліку. Єдине що: за умовами Угоди, ми маємо чотири роки на те, щоб її імплементувати. Тобто, безвізовий режим не створює нових зобов’язань для України, а пришвидшує виконання існуючих. Це дуже проста поправка. але вона сенситивна.

Дві великі проблеми, які можуть зашкодити отриманню безвізового режиму — антидискримінаційне положення в Трудовому кодексі та антрикорупційна прокуратура. Без вирішення цих кардинально важливих питань нічого не буде.

Слухач: Як щодо того, щоб зробити поправку на менталітет? Я — батько і я не хотів би, щоб моїй дочці у школі нав’язували «родитель №1» і «родитель №2».

Сергій Петухов: В Європі до цього питання дуже різне ставлення. Наразі, єдиною вимогою Європейського Союзу є недискримінація в трудових відносинах. Це мінімум, який є прийнятним. Вимоги називати «родитель №1», «родитель №2» там немає. Це мінімально обмежена вимога, яка каже, що є неприйнятним дискримінувати людей, зокрема, й за інших умов: у нас дискримінують жінок,  старших за віком людей. Увагу ж чомусь привертають саме до сексуальної орієнтації.