Чому західні партнери послаблюють співпрацю з Україною в оборонному секторі?

У студії Громадського радіо — головний редактор видання Defense Express Сергій Згурець.

Любомир Ференс: Франція скасувала проведення з Україною засідання Комісії з питань військово-технічного співробітництва (ВТС), яке було заплановане на 18-21 квітня. Чому так сталося?

Сергій Згурець: Цьому передувала тривала історія двосторонніх взаємин між Україною і Францією, яка починалася з будівництва корабля класу «корвет». Потім були проекти, пов’язані з гелікоптерами. Потім були контакти, пов’язані з участю компанії Thales у розгортанні системи зв’язку в Україні. Ці напрямки зачіпали не лише чинного президента, а й попередніх наших керманичів. Так чи інакше, ми не маємо суттєвого прориву у взаєминах з французькою стороною. Я вважаю, що це є досить тривожним сигналом. Франція — це країна, яка має цілком автономний оборонно-промисловий комплекс. Разом з тим, Франція часом схиляється до передачі технологій, що Америка ніколи не робить. Нам потрібно було мати баланс серед держав-супермонстрів, аби реально будувати співпрацю. Я думаю, що цей шанс на сьогодні втрачено. Треба або покращувати взаємини з Францією, або шукати інших партнерів, які будуть слабкішими, ніж Франція.

Любомир Ференс: Чому розірвалися ці відносини? Тому що йдуть президентські вибори?

Сергій Згурець: Коли високі посадові особи їдуть за кордон, підписують контракти, а потім ці контракти не виконуються, то представники оборонної промисловості Франції, як і будь-якої іншої країни, розуміють, що з цією країною складно мати взаємини. Ставлення до України у нового президента Франції буде формуватися, спираючись на оцінки найбільш впливових лобі. До таких впливових лобі у Франції належать керівники провідних французьких компаній, які продають продукцію по всьому світу. Ці речі впливають і на контакти України з іншими державами. В деяких матеріалах я пишу про те, що Європа згортає співпрацю з Україною. З одного боку, вони дійсно обмежують постачання озброєння з огляду на свої законодавчі обмеження. З іншого боку, це є відлунням часом непослідовної політики української сторони у проведенні переговорів і доведенні їх до кінця.

Сергій Стуканов: Ви могли б уточнити, які зобов’язання стосовно Франції ми не виконали? Який державний орган є винним у цьому?

Сергій Згурець: Ситуацію в будь-якому разі ще можна виправити, тому я не зацікавлений в тому, щоб називати структури. За всі процеси, які стосуються збройних закупівель відповідає президент України, якому підпорядковані всі структури. Якщо відбуваються якісь зриви, це зона відповідальності президента або осіб, яким він довіряє.

Любомир Ференс: Ви у своїй статті пишете про те, що з 2014 року були домовленості про те, що Міноборони України буде закуповувати засоби радіозв’язку у французької компанії Thales. У 2015 році погоджується закупівля засобів радіозв’язку американської компанії Harris. Півтора року тому я мав зустріч з представником компанії Thales. Саме тоді вирішилося питання щодо закупівель у компанії Harris. Представник французької компанії сказав: «Нічого, сьогодні ми втрачаємо на цьому, а завтра виграємо на іншому. Але Україна не може розглядатися як серйозний партнер, тому що ми вели переговори понад 2 роки». Деякі генерали з Міноборони України говорили, що Harris обрали тільки через цінову пропозицію. Ви пишете, що продукція Thales коштувала 268 мільйонів, тоді як продукція Harris обійшлася у 170 мільйонів. Всередині України, на вашу думку, йшла боротьба за постачальника обладнання? Україна могла заплатити ці гроші французам?

Сергій Згурець: Давайте дещо спростимо ситуацію. Ми — країна, в якій йде війна. В перші місяці бойових дій ми втримались через те, що в нас на складах була купа радіостанцій «Motorola» цивільного призначення, тоді як в зоні АТО було лише 10 комплектів радіостанцій, які могли забезпечити контакти з командирами бригад і батальйонів. Решта — це радіостанції «Motorola». Після цього склалася ситуація, коли треба було приймати рішення — або закуповувати, або поєднувати закупівлю зі створенням виробництв в Україні. Але виготовлення радіостанцій — це процес, який потребує певних знань і технологій. Тоді робота з Thales була цікавою тим, що компанія була готова передавати відкриті програмні продукти, які можна було брати за основу для розгортання спільного виробництва радіостанцій на першому етапі на наших підприємствах. Американці цього ніколи не пропонували, але вони пропонували безкоштовне постачання певної кількості радіостанцій Harris. Це був надзвичайно ласий шматок, цікавий для всіх провідних країн. На тому етапі Київ мав можливість «нагнути» всіх підряд — і американців, і французів, сказавши, що в нас є ринок, в нас є потреби, і ми хочемо робити радіостанції так, як ми вважаємо за потрібне, використовуючи вашу технологічну базу. Головна проблема полягає в тому, що на першому етапі ми не «нагнули» ні французів, ні американців, а пішли простим і тупим шляхом — що дешевше, те й беремо. Зараз ми знаходимося на етапі закупівлі УКВ-радіостанцій. І ця історія може повторитися ще раз.

Сергій Стуканов: Це означає, що на другому колі ми ще можемо мати для себе вигідний варіант?

Сергій Згурець: Так. Питання щодо систем зв’язку не набуло логічного завершення з погляду головної потреби — забезпечення надійного керування військами.

Сергій Стуканов: Коли розпочнеться це друге коло? Про які технічні засоби йдеться?

Сергій Згурець: На сьогодні в нас є різні типи зв’язку — супутникові, радіорелейні, УКВ і КВ. Сегмент КВ покривається радіостанціями Harris. І Harris, який вважає, що зайняв цю нішу, «не чешеться» щодо нормальної взаємодії з Україною. З компанією Thales ми, умовно кажучи, побили горщики. Тому в сегменті КВ певний час домінуватиме Harris, якщо ми не знайдемо заміни.

Українських виробників радіостанцій на цьому етапі немає.

В сегменті УКВ-радіостанцій також є провідні виробники, але вони значно поступаються компаніям Thales і Harris. Наша стратегія щодо супер-держав була такою — «і вашим, і нашим, а собі — нічого». Тому зараз ми виходимо на етап роботи з виробниками другого рівня. Тепер за рахунок тактики ми вимушені сформувати нову стратегію переоснащення наших військ зв’язком.

Любомир Ференс: Чи відбулось якісне оновлення заводів, які виробляють зброю? Ми говоримо про «Укроборонпром».

Сергій Згурець: Нове озброєння змінює ситуацію на полі бою за декількох умов. По-перше, нова зброя має виготовлятися серійно. По-друге, зброя має бути включена до штатних підрозділів ЗСУ. По-третє, цією зброєю військові повинні вміти користуватися. Якщо один з цих параметрів порушений, то будь-яка розмова про нову зброю залишається пропагандистським трюком. Якщо в нас є зразки в одному-двох варіантах, це не вплине на переозброєння армії.

«Укроборонпром» є таким заручником ситуації, як і всі інші. Для того, щоб почати створення нових підприємств, треба вийти за межі стосунків з Міністерством оборони, і почати комунікувати з Міністерством економіки, яке виділяє гроші на створення нових виробництв. Міноборони виділяє гроші тільки на закупівлю в рамках держоборонзамовлення. В цьому сенсі «Укроборонпром» зацікавлений виробити зразок з максимальною рентабельністю, не вкладаючи кошти в переоснащення виробництва. Питання, пов’язані зі створенням нових виробництв, — це зона відповідальності РНБО, Мінекономіки і нових керівників, які говорять, що на переоснащення виробництва їм виділили 900 мільйонів, цього мало, але це краще, ніж було раніше.