Століття тому на огляд широкої публіки було виставлено картину, яка увірвалася у наш світ, викликала дискусії і суперечки. Вони точаться й сьогодні. Цей «Чорний квадрат на білому тлі» Казимира Малевича вперше побачили на вернісажі 19 грудня 1915 року.
Гостя проводить паралелі у всіх сферах життя України тоді і сьогодні, вказуючи на їхню схожість. Тоді, як і сьогодні, була війна, люди віддавали багато допомоги фронту. У світі народжується кіностудія 20th Century Fox, вперше на сцені поставлена оперета І. Кальмана «Сільва», Ромен Роллан отримує Нобелівську премію, Франц Кафка працює над романом «Процес», а у Львові окупаційна російська влада вривається з обшуком у помешкання смертельно хворого Івана Франка.
У образотворчому мистецтві з появою «Чорного квадрата» завершується епоха реалізму: в полотнах вже не панують реальні образи, а стимулюється уява того, хто на них дивиться. І що цікаво, «Чорний квадрат» виник у творчості саме українського митця, киянина, хоча й поляка за походженням. Часом він нагадує чорну тінь на чорній ріллі, як це зображено в іншій його картині.
Гостя каже, що спробувала проаналізувати всі сторони життя світу на момент появи «Чорного квадрата», всю історію мистецтва, акумульовану в ньому як у містичному явищі. Очевидно одне, — це була грандіозна провокація, яка дала поштовх до розвитку нових течій, нових жанрів і видів мистецтва.
Галина Бабій: А вам ніколи не закрадалася думка, що Казимир Малевич вирішив просто пожартувати, а людство сприйняло цей жарт всерйоз?
Любов Дрофань: Так, це був свого роду такий епатаж. І цей феномен не розгаданий до сьогоднішнього дня. Стільки списів зламано в цій дискусії, але ніхто не відповів до кінця, що ж це було насправді.
Галина Бабій: Скільки на сьогодні країн претендує на Казимира Малевича, щоб привласнити його славу?
Любов Дрофань: Багато країн. Але перетягти Малевича до України ми можемо. Він наш, народився у Києві. Він пройнятий духом України. Малевич ніколи не відділяв себе від України, тому Малевич наш. Але, зрештою, він належить всьому світу.