«Чорний квадрат» Малевича — грандіозна провокація у мистецтві», — Дрофань
Любов Дрофань, авторка книги «Дев’ятнадцяте грудня 1915 року», розповідає про день, коли світ вперше побачив «Чорний квадрат» Казимира Малевича
Століття тому на огляд широкої публіки було виставлено картину, яка увірвалася у наш світ, викликала дискусії і суперечки. Вони точаться й сьогодні. Цей «Чорний квадрат на білому тлі» Казимира Малевича вперше побачили на вернісажі 19 грудня 1915 року.
Гостя проводить паралелі у всіх сферах життя України тоді і сьогодні, вказуючи на їхню схожість. Тоді, як і сьогодні, була війна, люди віддавали багато допомоги фронту. У світі народжується кіностудія 20th Century Fox, вперше на сцені поставлена оперета І. Кальмана «Сільва», Ромен Роллан отримує Нобелівську премію, Франц Кафка працює над романом «Процес», а у Львові окупаційна російська влада вривається з обшуком у помешкання смертельно хворого Івана Франка.
У образотворчому мистецтві з появою «Чорного квадрата» завершується епоха реалізму: в полотнах вже не панують реальні образи, а стимулюється уява того, хто на них дивиться. І що цікаво, «Чорний квадрат» виник у творчості саме українського митця, киянина, хоча й поляка за походженням. Часом він нагадує чорну тінь на чорній ріллі, як це зображено в іншій його картині.
Гостя каже, що спробувала проаналізувати всі сторони життя світу на момент появи «Чорного квадрата», всю історію мистецтва, акумульовану в ньому як у містичному явищі. Очевидно одне, — це була грандіозна провокація, яка дала поштовх до розвитку нових течій, нових жанрів і видів мистецтва.
Галина Бабій: А вам ніколи не закрадалася думка, що Казимир Малевич вирішив просто пожартувати, а людство сприйняло цей жарт всерйоз?
Любов Дрофань: Так, це був свого роду такий епатаж. І цей феномен не розгаданий до сьогоднішнього дня. Стільки списів зламано в цій дискусії, але ніхто не відповів до кінця, що ж це було насправді.
Галина Бабій: Скільки на сьогодні країн претендує на Казимира Малевича, щоб привласнити його славу?
Любов Дрофань: Багато країн. Але перетягти Малевича до України ми можемо. Він наш, народився у Києві. Він пройнятий духом України. Малевич ніколи не відділяв себе від України, тому Малевич наш. Але, зрештою, він належить всьому світу.