«Цього року 60 тисяч дітей з інвалідністю не навчатимуться», — експертка з інклюзивної освіти

Цього року 60 тисяч дітей з інвалідністю не навчатимуться. «Це несправедливо», — каже мама такої дитини Олександра Пасівніч, хоча її дитині таке навчання — перебування в колективі з дітьми — дуже потрібне: «У дворі звичайні діти граються з моїм сином. Ми хочемо піти в школу, але поки це нереально».

Зоя Бойко водить свою особливу дитину до звичайного дитячого садочка, щоправда, в окрему групу. Спілкування зі звичайними дітьми позитивно впливає на неї. «Ми просимо звичайних дітей і їхніх батьків не боятися малюків з особливими потребами. Саме вони допомагають зрозуміти, що світ розмаїтий, люди різні, вчать здорових дітей толерантності й співчуттю».

Експертка й мами особливих дітей вважають, що в кожній школі мають бути готові прийняти у лави своїх учнів дітей із інвалідністю. Але зараз таких шкіл в Україні дуже мало.

Наталя Соколенко: Пані Ларисо, чи є поступ в інклюзивній освіті, коли діти з особливими потребами вчаться в одному класі із звичайними дітьми?

Лариса Самсонова: Поступ є, тому що про інклюзію почали говорити. Радянська система освіти, яка передбачала розгалужену систему шкіл-інтернатів, фактично ізолювала дітей з особливими потребами. Як наслідок, тільки 10% випускників інтернатів можуть успішно адаптуватися до життя в суспільстві.

Андрій Сайчук: Міністерство освіти має якісь рекомендації, як впроваджувати інклюзивну освіту?

Лариса Самсонова: Теоретично й методично напрацьовано дуже багато. Проте реалізації як такої немає. Усе залежить від ентузіазму директорів шкіл, які наважуються взяти на себе цю відповідальність.