Василь Шандро: Уявлення про цей період у нас існують з літератури та кінематографу. Кінець XIX ст у світі характеризується індустріальною епохою, України це також стосується?
Тетяна Водотика: У другій половині XIX ст Україна була простором великих можливостей.
Найбільше заробляли з продажу зерна, виробництва та продажу цукру (Терещенки, Бродські). За кожен експортований пуд цукру держава давала така звані винагородні копійки.
Вигідно було займатися видобутком вугілля, солі, сільськогосподарським машинобудуванням. Наприклад, у 1874 році брати Томас та Роберт Ельворті приїхали до України вивчати ринок для продажу англійських машин. Зрозуміли, що вони не дуже придатні до українського чорнозему, відкрили майстерню з модернізації, яка згодом переросла у завод, що за союзу називався «Червона зірка».
Тетяна Трощинська: Чи існували політичні преференції?
Тетяна Водотика: Між урядом, імперією, політиками та підприємцями існувала негласна домовленість: ми дозволяємо вам заробляти гроші, а ви не лізете в політику. Але на рівні міст, на загальноімперському рівні такого не було. До політичних рішень підприємців не дуже допускали.
Василь Шандро: Інвестиції в імперську економіку існували?
Тетяна Водотика: Про роль іноземного капіталу в економічному розвитку Російської імперії дискусії тривають уже понад 100 років. ¼ інвестицій були з Франції, Бельгії, Британії. Без менеджерських, інтелектуальних, ресурсних, технологічних інвестицій Росія б не подужала такий високий промисловий стрибок. Станом на 1913 рік імперія займала 4-ті місце у світі за темпами економічного зростання.
Повну версію розмови дивіться у доданому відео файлі.