Декомунізація: навіщо змінювати назви, пов’язані з Другою світовою війною?
Під дію законів про декомунізацію підпадають назви вулиць і міст, пов’язаних з діячами та подіями Другої світової війни. Навіщо перейменовувати назву села Прифронтове чи проспект Ватутіна, розповідає Василь Павлов, історик, співробітник Українського інституту національної пам’яті.
Наталя Соколенко: Пане Василю, в чому особливість реформи декомунізації та перейменування сіл, вулиць, що носили назви якось пов’язані з обставинами та діячами Другої світової війни?
Василь Павлів: Особливістю перейменування є те, що пам’ять, яка була закладена у цих назвах дозволяє супротивнику контролювати наше суспільство, ту політику пам’яті, яка в нас, контролює наші почуття, ставлення до наших героїв.
Наталя Соколенко: Що ви маєте на увазі? Як, наприклад, назва села Ватутіне допомагає Росії вплинути на суспільну свідомість в Україні.
Василь Павлів: Якщо ми беремо окремо Миколу Ватутіна, то це дуже цікава персона, бо він навчався в Київській військовій школі. Він командував Воронезьким фронтом, далі Першим українським фронтом. В 1944 році потрапив у засідку української повстанської армії і далі версії розходяться: чи то він помер від отриманих ран, чи помер за інших обставин. Він не належить до військових злочинців, але на ньому лежить величезна провина через використання так званої «чорної піхоти» – це колишні мешканці території, які були окуповані німцями, переважно це чоловіки від 16 років. В 1943 році їх почали масово використовувати під час битви за Дніпро, під час визволення Лівобережної України, під час визволення Донбасу. Відомі також під назвою “чорносвитники”. Вони йшли в бій у звичайних свитах, зброю вони мали добути у бою.
Анастасія Багаліка: Таке не відбувається на Донбасі, але все ж таки в нашому ставлені до тих жителів, які на окупованій території зараз знаходяться, є якийсь елемент.
Василь Павлів: Алюзій і відсилань до Другої світової війни надзвичайна кількість. Якщо взяти, наприклад, ключовий камінь Південного фронту у минулорічній кампанії – Савур- могилу, то навколо неї розгорнулися найзапекліші бої. Так само в 1942- 1943 рр. ця ж висота була краєугольним каменем фронту. І те, що ми маємо в боях на Сході, показує, що російська військова думка не пішла далеко від радянської військової думки: ті ж бездумні атаки, використання “м’яса”.
Наталя Соколенко: Назвіть ще прізвища, хто підпадає під перейменування?
Василь Павлів: Наприклад, Кузнецовськ на Волині. Це Микола Кузнецовськ, «видатний» радянський розвідник, під якого створений розвідувально – диверсійний загін Переможці. Призначенням загону було розпалення німецьких каральних акцій проти місцевого населення, щоб останнє підіймалося на боротьбу проти окупантів. Це відбувалося шляхом провокації – вбивством німецької адміністрації, військовослужбовців. У відповідь на це німці проводили каральні акції. Та сама трагедія із Корюківкою – селом на Чернігівщині, яке пов’язане із діяльністю загону Попудренка. Загін Попудренка провів акцію залякування німецького та угорського гарнізону. У відповідь на це село було спалено. Загинуло близько 7 тисяч людей.
Наталя Соколенко: Є ще такі назви сіл як Десантне, Гвардійське і так далі. Вони абстрактні, але всі розуміють на честь чого давалися ці назви. Яка доля їх чекає?
Василь Павлів: За теперішнім законодавством все це буде вирішуватись місцевою громадою. Проводитимуться громадські слухання, соціологічні опитування. Якщо конкретно взяти те саме Десантне та Гвардійське, то все залежить від того, де це місце розташоване. Над тими назви, де безпосередньо зберігаються назви або радянських військових частин, або радянських військових керівників, діяльність яких є суперечливою, треба подумати і громаді і науковцям. До того ж, варто подумати, що ми можемо запропонувати взамін цього.
Анастасія Багаліка: Чи існує такий перелік взагалі?
Василь Павлів: Існує. Зараз він постійно наповнюється. Останній варіант нараховував більше 800 одиниць. Тільки в Києві до перейменування віднесено 122 вулиці. І цифра зростає. Але до цього списку не увійшли вулиці, які безпосередньо пов’язані з Другою світовою війною. Наприклад, вулиця Тимошенка, Малиновського, Жукова.
Наталя Соколенко: В Києві збираються перейменувати площу Московську на Деміївську. Сама географічна назва теж потрапляє під закон про декомунізацію?
Василь Павлів: Якщо ми беремо цю площу, то тут потрапляє географічна назва. Наявність у столиці України історичного об’єкту, названого в честь столиці країни-агресора є недоцільним.
Дзвінок у студію: Чому у нас так взялися а перейменування?
Василь Павлів: Взялися дуже запізно. Це необхідно було зробити, коли Україна тільки отримала незалежність. І, можливо, великої кількості проблем, які є в нас зараз у нас не було б тоді. Якщо ми живемо в оточенні чужих символів віртуально, то рано чи пізно опинимось в оточенні цих символів в реальності. Перейменування пройшло у всіх пост – комуністичних країнах. При перейменуванні ніхто не робить тиску на подвиг звичайного солдата. Є величезна кількість простих героїв, ім’я яких ніхто ніколи не дізнається.
Анастасія Багаліка: Не так давно Сімферопольському аеропорту надали ім’я реального героя кримсько-татарського народу.
Василь Павлів: Є 5 татарських льотчиків, які були героями Радянського Союзу. На фронті загинуло близько 20 тисяч татар. Обрати ім’я для нових вулиць, для нових символів – не є визначною потребою.
Наталя Соколенко: Перейменуванню підлягають назви на честь діячів чи подій Другої світової війни, які носять антиукраїнський, антигуманний, антилюдський характер?
Василь Павлів: Абсолютно.
