Для Севастополя надзвичайно важливо бути містом-героєм, — політолог

У Києві відбулася лекція «Севастополь – не Крим. Історія адміністративного статусу півострова та головної бази флоту». Подію ораганізували громадський проект «LIKБЕЗ. Історичний фронт» спільно з Українським інститутом національної пам’яті. Політолог Максим Майоров ділиться основними тезами лекції в ефірі «Громадського радіо».

Василь Шандро: Чи не притлумилося наше зацікавлення Кримом за ці останні два роки?

Максим Майоров: Безперечно, якщо порівнювати з періодом весни 2014 року, відчувається, що інтерес послаб. Коли ми виїхали, деякий час нам довелося побути у Львові. Ми пам’ятаємо, що в соборах стояли прапори військово-морських сил, на ратуші міській прапор військово-морських сил, в соборах молебні за військово-морські сили, які на той момент ще тримали оборону. Тоді країна про них говорила.

Потім почався Донбас, соціальні проблеми. На цьому фоні Крим сходить з фокусу суспільної уваги. Тему трошки оживила блокада.

Не можна звужувати проблему до Донбасу, бо з Криму все починалося.

Тетяна Трощинська: Крим сприймали в туристичному аспекті, тому експертам та журналістам зараз складно тлумачити ці події. Є цей момент?

Максим Майоров: В Україні до 2014 року, в основному, мешканці материкової України пов’язували Крим з морем та горами. Рідше – з історією. Але комплексно проблему не усвідомлювали. Кримчани були зациклені на своїх проблемах.

Тетяна Трощинська: Проблему Криму і проблему Севастополя варто розводити?

Василь Шандро: Що значить «Севастополь – не Крим»?

Максим Майоров: Ця теза відбиває і адміністративні реалії, і менталітет мешканців Севастополя. Багато хто плутає або не надає значення тому, що Севастополь не входить до складу АРК. Це такий самий регіон, як АРК, області та Київ. Що стосується ментального плану, то тут теж є така особливість: Севастополь сильно вирізняється на фоні Криму. Він більший за Сімферополь. Там живе 380 тисяч людей.  За площею Севастополь – найбільше місто України. Якщо населення менше, ніж у Києві, а територія більша, це говорить про те, що територія заселена нерівномірно.

Статус Севастополя як бази флоту виховує в менталітеті мілітаризм. Севастополь від самого початку свого існування «накачувався» історичною тематикою. Для Севастополя надзвичайно важливий історичний та героїчний образ – героїчного заснування, першої оборони Севастополя, другої оборони Севастополя і саме поняття «місто-герой». У СРСР таких було 12, але мало яке місто в наш час цей епітет приставляє.

В Севастополі не пропускають жодної нагоди, щоб нагадати, що це місто-герой.

Василь Шандро: Який статус мало місто у радянські часи, після 1954 року?

Максим Майоров: Побутує такий міф, що з 1948 року Севастополь адміністративно не належав до Кримської області. На чому це засновано? В жовтні 1948 року президія ради Російської РФСР, до складу якої входила Кримська область, вивела Севастополь в самостійний «адміністративно-господарський центр» і віднесла до категорії міст республіканського підпорядкування.

Це було пов’язано з тим, що Севастополь було віднесено до першої категорії міст, які відновлювалися після окупації. Виділення в самостійний центр означало, що Севастополю надається пріоритетність в плані відновлення. Але адміністративно він не був виведений з Кримської області. І разом з нею був переданий Україні в 1954 році.

Прихильники неправдивої версії про те, що Севастополь був виведений з Кримської області у 1948 році, стверджують, що у документах про передачу Криму Україні Севастополь не згадується, а отже – Крим передали, а Севастополь залишився.

Важливим нюансом є те, що Севастополь був закритим містом. Протягом всього радянського часу він мав закритий статус з 1939 року. Після війни він був поновлений в 1944 році. Режим змінювався, але залишався. Іноземцям заборонявся в’їзд. До нього могли вільно проїжджати тільки люди з Севастопольською пропискою. А інші громадяни СРСР тільки з поважних причин, за перепустками, могли приїжджати.

Севастополь був ультрамілітаризованим містом. Там були стратегічні підприємства, ядерний реактор. В умовах холодної війни все це було засекречено. Севастополь переховували від власних громадян.

Я навіть більше скажу: ще секретнішою була Балаклава в Севастополі. Севастопольці могли потрапити в Балаклаву тільки за перепустками.

Тетяна Трощинська:  Як це позначилося на менталітеті?

Севастопольці більше готові терпіти умови блокади. Після анексії там з’явився плакат «Что дальше? Да хоть камни с неба! Мы на Родине!»

Севастополь – ксенофобсько-шовіністичне місто. В ньому менший простір для міжкультурного діалогу.