Дослідження полярних регіонів, океану та космосу — це три маркери, які відрізняють країни першого світу від країн третього світу — Євген Дикий

У Всесвітній день океанів говоримо про проблеми світового океану та про те, як це відбивається на людині кліматичними змінами.

Гість програми: Євген Дикий, морський біолог, керівник Національного антарктичного наукового центру, кандидат біологічних наук.

Євген Дикий: Якщо екологічні проблеми на суходолі нам достатньо добре відомі і ми маємо повне уявлення, що відбувається, то стосовно світового океану ми значною мірою тільки наразі починаємо усвідомлювати масштаб проблем.

Океан займає 3/4 площі нашої планети, ми населяємо менш ніж 1/4 і звикли дивитись на океан як на щось таке безкрайньо-величезне і тішити себе тим, що ми не здатні його зіпсувати. На превеликий жаль — наш біологічний вид здатний зіпсувати буквально все, водна оболонка нашої планети не виняток.

Найбільшу небезпеку становить мікропластик, який продовжує плавати в водній товщі. Він невидимий неозброєному оку.

Морський планктон та дрібна риба, яка харчується мікроводоростями починають вмирати від голоду в умовах, коли у них забитий шлунок оцим мікропластиком, який вони ковтають замість мікроводоростей. Це б по наступних щаблях харчового ланцюжка — немає що їсти рибі, потім нема що їсти великим хижакам, китам тощо. Ми тільки зараз починаємо усвідомлювати, скільки ми викинули в океан мікропластику і наскільки серйозною загрозою він є.

Якщо говорити про океан в контексті глобального потепління, то океан поки що нас рятує від наслідків наших же власних дурних дій. Океан працює як величезний буфер, як терморегулятор, як потужний насос, який відсмоктує зайвий і відводить зайве тепло. Місткість цього насосу не нескінченна і є багато ознак того, що він вже на межі, що рік, два, п’ять і океан перестане вибирати з атмосфери надлишок, і тоді далі буде абсолютно лінійна залежність — скільки нафти спалили, на стільки градусів відповідно потеплішало одразу.

В українців дуже тяжка карма — дві потужні радянські китобійні флотилії базувались у нас, в Одесі. Ці китобійні флотилії забили більше китів, ніж китобійний флот всіх решт країн разом. Половину, якщо не більше, цього китового м’яса навіть не довозили до материка і викидали, бо не могли зберегти. Це була радянська планова економіка — премії платили за виконаний план, а не за комерційний результат.

Україна взагалі то морська держава і навіть зараз ми балансуємо на межі, але ще нею лишаємось. Ще 15-20 років тому ми були далеко не останньою морською державою, але якщо ми кажемо саме про наукові дослідження морів та океанів, то тут так вийшло, що 80% наших потужностей в плані морських досліджень були сконцентровані на Кримському півострові.

Дослідження полярних регіонів, океану та космосу — це три маркери, які відрізняють країни першого світу від країн третього світу. Ми ще тримаємось у цьому клубі.

Нам потрібний єдиний національний науковий флот, бо найслабше наше місце зараз в океанології це те, що нам немає на чому вийти в океан. На сьогодні в України немає на ходу жодного океанографічного судна, це окрема сумна історія. На момент здобуття незалежності нам дісталось 36 науково-дослідних суден. Частина з них були придатні тільки для Чорного і Азовського морів, частина були океанського класу. Утримувати їх може собі дозволити країни з бюджетами Британії, Франції, але оптимізувати і обрати 2-3 наймолодші за віком судна і використовувати їх для потреб всіх відомств — це нормальний підхід. На сьогодні єдине судно, яке хоча б піддається ремонту — це «Володимир Паршин», яке належить Центру екології моря, який зараз наполовину відремонтований і чекає, поки двічі реформоване за цей рік міністерство екології знайде кошти продовжити цей ремонт.

Повну версію розмови слухайте у доданому аудіофайлі