«Досвід людини, що вижила на війні, безцінний», — психотерапевт

Тетяна Трощинська: Стосовно бійців ми вживаємо слово «реабілітація», а чи не коректніше було б говорити «адаптація»? Адже кажуть, що людина, яка пережила війну, вже ніколи не буде такою, як раніше.

Людмила Литвиненко: Таке питання часто задають журналісти. Моє бачення таке, що людина завжди залишається людиною. Вона приходить з фронту людиною, а першу чергу, а той досвід, який вона отримала є безцінним.

Адже саме головне — це те, що їй вдалося вижити. І для мене, кожна людина, яка була там — це Герой, тому що на своїх плечах вони винесли всю тяжкість, з якою ми тут не зустрілися. Всього лише 20 % людей, які мають травматичні переживання, потребує якогось психологічного супроводу. Це багато. Більшість з часом справиться сама, але 20 % людей потребують допомоги. І чим швидше, тим краще.

Тетяна Трощинська: Чи не накладає відчуття героїзму якісь особливі зобов’язання, коли людина повертається до звичайного життя?

Людмила Литвиненко: Роль героя в життя в принципі складана — це, ніби, твоя спеціальна місія. Адже герой — це мужність, сила, відданість, безстрашність і т.д. І це стосується всього. Якщо чоловік — герой в коханні, то це накладає такі ж самі зобов’язання.

Ми вже майже два роки працюємо з військовослужбовцями, які або все ще заходяться на війні, або повернулися і проходять реабілітацію у нас, і через наші вуха пройшло дуже багато історій. І можу сказати про кожного чоловіка, якого я зустрічала, що вони особливі люди.

Василь Шандро: Ваш центр — це альтернатива якимось державним центрам чи у нас немає таких закладів? 

Людмила Литвиненко: Наша проблема в тому, що немає єдиного державного стандарту, як працювати в цій темі.  Волонтери якимось чином об’єднуються в асоціації, центри, але єдиного стандарту, на жаль,  до сих пір немає. В Україні дуже багато хороших спеціалістів, які можуть зробити свою модель, знаючи специфіку та наші соціокультурні умови.