Ірина Соломко: Чи потрібно розділяти децентралізацію і питання Донбасу?
Оксана Сироїд: Пункт 18 перехідних положень законопроекту про внесення змін до Конституції фактично немає нічого спільного з децентралізацією і є виконанням давньої мрії Росії — розколу України шляхом дестабілізації внутрішньої ситуації. Якщо виконувати цей пункт так, як прописано у Мінських домовленостях, велика частина суверенітету віддається окупованим територіям, і це виглядає абсурдно — для чого тоді держава, якщо такі величезні права даємо окупантам?
Логічно, що децентралізацію слід розглядати окремо, а конфлікт — окремо, там, де його джерело. А це у Кремлі. І що б ми не робили з Україною, це жодним чином не вирішить проблему. Ніхто не заперечує, що Україні потрібна децентралізація, бо це запорука демократії. Немає децентралізації у тоталітарних державах, де має бути сильний і страшний центр. Якщо ми цього не хочемо, то маємо робити сильними громади.
Андрій Куликов: Тарас Стецьків з групою діячів днями поширив із пропозицією підписатися лист-звернення про те, що не можна закріплювати особливий статус на окупованих територіях. Наскільки ймовірно, що за це таки проголосують?
Оксана Сироїд: Те, що відбувається довкола законопроекту, дуже негідне. Ніхто не розуміє, що відбувається. Є люди, які під приводом обов’язку перед країнами, які нам допомагають, вирішили голосувати. Але ми розуміємо, що це не вирішить проблему. Чому ми повинні переконувати міжнародну спільноту, що діємо з добрими намірами?
Ірина Соломко: Вчора до Конституційного Суду надійшло прохання розтлумачити, що таке чергова сесія і коли можна приймати зміни до Конституції. Це індикатор того, що не вдається зібрати необхідних 300 голосів?
Оксана Сироїд: Депутати не хочуть голосувати. Для них це сором. Але вони з острахом очікують тиску у найближчі дні. Якби воно було таке добре, його не треба було б так пропихати.
Ірина Соломко: Які будуть міжнародні наслідки для України, якщо вона не внесе зміни до Конституції щодо особливого статусу Донбасу?
Оксана Сироїд: Зобов’язання щодо внесення змін до Конституції брав на себе президент, і я поважаю його рішення, але він зробив усе, що міг. Але прерогатива внесення змін до Конституції належить парламенту. Парламент не ратифікував Мінські угоди. На сьогодні мій обов’язок як члена парламенту перевірити, наскільки ці зміни будуть на користь народу. Нам треба навчитися мати свою позицію. Не можна кожного разу оглядатися і думати, що про нас подумають. Це — предмет шантажу Путіна, і коли ми ухвалимо зміни, він знайде інший предмет для шантажу.