«Громадське радіо»
Про оприлюднення архівів, що допомагають встановити інформацію про своїх предків, розповідає директор архіву СБУ Андрій Когут
Ірина Славінська: Що освітлено, а що не освітлено у нашій сьогоднішній пам’яті про Другу світову?
Андрій Когут: Пам’ять не є монолітом. Крім того, вона часто перебуває під впливом медійного поля. Те, що люди пам’ятають про Другу світову війну часто є нашаруваннями радянської ідеології або українського історичного дискурсу.
Також часто люди не співставляють елементи пам’яті, привнесені з медійного простору, з тим досвідом, що є в їхніх родинах. Ми живемо під великим тиском з боку сконструйованою Росією пам’яті про Велику вітчизняну.
Ірина Славінська: Але ж разом з тим в Україні з’явились й інновації, такі, наприклад, як символ квітки маку, стилізованої під слід від кулі.
Євген Павлюковський: Чи є в суспільстві запит на інформацію, що знаходиться в архівах СБУ? Наскільки люди готові її сприймати?
Андрій Когут: В нас йде постійний зріст кількості запитів. За перший квартал в нас було майже 1000 звернень. Це свідчить про те, що люди почали використовувати можливість дізнатися про те, що сталось з їх родичами в XX ст.
Я думаю, що можна по-різному долати травми минулого. Варто відкрити все настільки, наскільки можливо, прийняти це і жити з цим далі.
Ірина Славінська: Російський сайт для пошуку інформації про родичів є прихильним до користувача. Наскільки українські ресурси можуть цим похвалитися?
Андрій Когут: Україна може дивитися на цю війну крізь призму людей, що жили в той час. Для цього важливо мати змогу отримувати інформацію з архівів. На жаль, у нас таких проектів поки що немає. Це пов’язано з тим, що переважна більшість архівів про червону армію і про бойові дії знаходиться на території РФ.
Євген Павлюковський: Чи мають доступ до цих документів звичайні громадяни?
Андрій Когут: Це залежить від типу архівів. В Інтернеті є база даних «Реабілітовані історії», там можна пошукати інформацію про репресованих родичів. Є також база даних загиблих під час голодомору.
Зараз ми працюємо над електронним архівом визвольного руху спільно з Центром досліджень визвольного руху.
Половина всіх звернень у наш архів — це родичі, що шукають інформацію про своїх рідних, третина — науковці, решта — запити від громадських організацій.
В різних архівах є різна практика доступу. Ми фіксуємо онлайн-запити і відповідаємо на них згідно з законодавством. Також ви можете прийти до нас і зробити копії документів, або ми можемо самі зробити копії і надіслати запитувачам.
Євген Павлюковський: Яка інформація залишилась в наших архівах після усіх чисток і вивезень?
Андрій Когут: В нас є 3 регіони, де архіви не доступні: Крим, Донецька і Луганська область. В архівах КДБ було кілька хвиль чисток документів. Чим ближче до сучасності — тим менше документів. Остання велика чистка відбулась перед прийняттям рішення про незалежність України.
Ірина Славінська: Яку невидиму ділянку у тому, що стосується поширення інформації про Другу світову, вам би хотілося висвітлити?
Андрій Когут: Я би хотів оцифрувати всі ті архіви, що в нас є. Часто ми потрапляємо в інформаційні шторми, в яких відбуваються маніпуляції неперевіреною інформацією. Оцифрування і відкритість документів зробили б нас більш усвідомленними стосовно того, що і як треба говорити.